Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"

вами порадитись. Ми люди бідні… Ви ж знаєте роботу управителя: вона не збагачує… Іноді в суботу в касі не лишається жодного шеляга й доводиться зі своєї кишені платити поденщикам… Буває й так, що я даю свої гроші на купівлю худоби…

— Інакше кажучи, у двох словах, графиня заборгувала їм якусь суму!

— Небіжчиця зовсім не розумілася на цих справах… Гроші розпливалися на всі боки… Їх не вистачало інколи на найнеобхідніше…

— І тоді ви…

— Ваш батько зробив би так само, хіба ні? Бувають випадки, коли за всяку ціну треба приховати від селян, що каса порожня… Я брав тоді зі своїх заощаджень…

— Скільки?

— Ще чарочку?.. Я не підраховував… Щонайменше сімдесят тисяч… А тепер, на похорон, я знову…

Мегре чітко пригадав давню сцену: маленький кабінет батька, субота, близько п'ятої години. Усі, що працюють у замку, від прачок до наймитів, чекають на дворі. Старий Мегре, сидячи за столом, розкладає гроші невеликими купками. Кожен підходить по черзі, ставить у відомості свій підпис або просто хрестик…

— От я й думаю зараз, як мені все те повернути… Для таких людей, як ми, це…

— Так, розумію!.. А ви поставили новий камін!

— Тобто замінили дерев'яний мармуровим… Так краще…

— Набагато краще! — буркнув Мегре.

— Ви ж розумієте! Зараз усі кредитори як накинуться! Доведеться продавати! А ці застави…

Крісло, в якому сидів Мегре, було зовсім нове, як і камін; напевно, його куплено на бульварі Барбес. На буфеті стояв патефон.

— Якби в мене не було сина, я б нічого не робив, але Емілеві треба виходити в люди… Я не хочу прискорювати події…

Коридором пройшла дівчина.

— У вас є й дочка?

— Ні! То сусідська дівчина. Приходить прибирати.

— Гаразд! Ми ще поговоримо, пане Готьє. Пробачте, але мене чекає ще багато справ…

— Іще чарку?

— Дякую… Ви сказали, близько сімдесяти тисяч?

І Мегре вийшов, заклавши руки в кишені. Він пройшов крізь стадо гусей, обійшов ставок, замерзлий, як дзеркало. Годинник на церковній вежі вибив дванадцяту.

Жан Метейє та адвокат уже обідали. На закуску в них були сардини, філе оселедця, ковбаса. На сусідньому столику стояли недопиті чарки.

Обоє були в доброму гуморі. Мегре зустріли насмішкуватими поглядами і переморгнулися. Серветок для шановного метра в корчмі не знайшлося.

— То, може, хоч трюфелі знайдуться у вас до курчати? — спитав адвокат.

Бідолашна Марі Татен! Вона принесла маленьку баночку трюфелів від бакалійника, але не могла її відкрити й не наважувалася признатися в цьому.

— Знайдуться, пане!

— То давайте мерщій! Від тутешнього повітря в мене страшенний апетит!

Мегре пішов на кухню і своїм ножем відкрив банку. Косоока Марі тихо прошепотіла:

— Мені так незручно… я…

— Замовч, Марі! — урвав він її.

Один табір… Два табори… Три?

Йому схотілося пожартувати з Марі, щоб хоч на хвильку забутися.

— До речі, панотець просив переказати, що тобі відпущено триста днів! Гріхи за триста днів!

Марі Татен, що не розуміла жартів, дивилась на свого огрядного приятеля з острахом і шанобливою приязню водночас.

Розділ VII
ЗУСТРІЧІ В МУЛЕНІ

Мегре подзвонив до Мулена й замовив таксі. Комісар здивувався, коли таксі приїхало ледве через десять хвилин після виклику, але все з'ясувалося, коли він пішов до виходу. Адвокат, що допивав каву, зупинив Мегре словами:

— Пробачте, це наша машина… Однак, якщо ви хочете поїхати разом з нами…

— Дякую…

Жан Метейє з адвокатом поїхали першими у великому драндулеті, на якому ще красувався герб його колишнього власника. Мегре поїхав за чверть години і по дорозі, розмовляючи з шофером, роздивлявся довкола.

Пейзаж був одноманітний: дві шереги тополь обабіч дороги, рілля, наскільки сягає око, і зрідка — квадрат лісу або тьмяне дзеркало ставка.

Здебільшого тут були вбогі халупи. Фермерських господарств тут не було, самі лише великі маєтки. Один з них, що належав герцогу Т., охоплював три села.

Маєток Сен-Ф'якрів включав колись дві тисячі гектарів землі, аж поки не почались розпродаж за розпродажем.

Єдиним транспортним засобом тут був старий паризький автобус, що його купив якийсь селянин. Він ходив раз на день з Мулена до Сен-Ф'якра.

— Справжня глушина! — сказав шофер. — Бачите, й зараз тут нічого нема. А взимку й поготів…

Коли вони їхали вниз по головній вулиці Мулена, годинник на церкві Сен-П'єр показував пів на третій. Мегре вийшов з таксі навпроти банку «Комтуар д'ескомт» і розплатився з водієм. Тільки-но він рушив до банку, як звідти вийшла жінка, ведучи за руку хлопчика.

Комісар квапливо підійшов до вітрини, щоб його не помітили. Це була селянка в святковому вбранні, капелюшку, з талією, затягнутою корсетом. Вона гордовито виступала, тягнучи за собою хлопця, про якого турбувалася не більше, ніж про звичайний пакунок.

Це була Ернестова мати — мати рудого служки з церкви Сен-Ф’якр.

Вулиця вирувала життям. Ернестові дуже хотілося постояти перед вітринами, але мати вперто тягла його за собою. Хлопчик плутався в шлейфі її чорної спідниці й затинався. Аж ось вона нахилилася до нього й щось сказала. І, наче це було домовлено заздалегідь, увійшла разом з ним до крамниці іграшок.

Мегре не наважувався підійти ближче. Проте це не завадило йому почути, як невдовзі з крамнички долинули звуки сюрчка. Там випробовувалися всі сюрчки, які тільки можна собі уявити, й кінець кінцем церковний служка, очевидно, зупинився на двоголосому бойскаутському сюрчку.

Хлопець вийшов із сюрчком на шиї, але мати потягла його далі, не даючи досхочу посюрчати на вулиці.