Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

— Старий осел! — зловтішно промовив Фред. — Який же він ідіот! Нарешті я одержу за роботу те, що мені належить. Як Брайту не пощастило цього зробити раніше?

Скінчивши роботу, Фред відімкнув сейф і зазирнув усередину.

— Хитра бестія! — шепотів він сам до себе. — Знищив усе, що було зроблено досі. Самі уламки!

Справді, у сейфі він не знайшов жодного цілого дзеркала. На чотирьох полицях лежали тільки дрібні уламки колишніх сферичних та параболічних дзеркал.

Фред поклав п'ять дзеркал у сейф, а двоє засунув собі в кишеню. Вони були важкі, і штани сповзали вниз.

Після цього Фред замкнув сейф і залишив лабораторію.

В кафе «Сирена» він похапцем набрав телефонний номер.

— Кайзер? Привіт, старик. Гадаю, чекова книжка при тобі? Так от, негайно приходь до мене й забирай товар. Так, так. Не розумію, як це не пощастило Брайту. Простісінько! Він сам усе віддав у мої руки. Що? Це все передбачено. Він сказав, що деякі з них можуть стати крихкими й розбитись. З цими все гаразд. Скоріше приїжджай і бери, а то я лишусь без штанів. Вони важкі, як авіаційні бомби. Що? Добре, поки що я згоден на аванс. Після випробування — решту? Гаразд. Отже, кафе «Сирена». Чекаю.

Кайзер не ввійшов, а влетів.

— Вітаю, щасливчику! — прошепотів він на вухо Фреду й потис йому руку.

— Спритно я обробив цього античного пацифіста, га? — розв'язно промовив Фред.

— Шикарно. Не розумію, як це тобі пощастило так швидко. Наш бос захоплений'. Де вони?

Фред оглянув порожнє кафе і тоді обережно витяг з кишені спершу одне, а далі й друге параболічні дзеркала.

— Гроші на бочку!

Кайзер подав йому чек. Прочитавши цифру, Фред широко посміхнувся.

— Я тільки що дзвонив у міністерство, головному. Завтра він особисто повезе їх на спеціальний полігон для випробування. Якщо все буде гаразд, то цю суму буде збільшено у п'ять разів. Ось гарантійний лист.

— Порядок, — сказав Фред і передав своєму приятелові обидва дзеркала. — Не забудь сказати головному: мені ще належить за те, що я знаю, як ці штуки роблять. Ними ж незабаром почнуть озброювати армію! Я можу взяти на себе налагодження масового виробництва.

— Певна річ, — сказав Кайзер. — Це матимемо на разі. Ну, а тепер давай вип'ємо — і гайда додому. Тобі пора спати. Адже завтра в тебе, хай йому чорт, напружена наукова робота. Два дзеркала вийшли крихкими й розбились, їх треба виготовити знову. Так же?

Кайзер і Фред голосно зареготали.

Кеннант застав Фреда за письмовим столом. Він розсівся в кріслі, витягнувши ноги вперед, і, пихкаючи, видихав із легенів сигарний дим.

— Привіт, молодий друже, — весело звернувся професор до свого асистента.

— А, шеф, прибули! Як ви себе почуваєте?

— Дякую, добре. Навіть дуже. А ви?

— Все гаразд. Трохи втомився. Ці кляті дзеркала…

— Що з ними? — посміхаючись, запитав Кеннант.

— Та те, про що ви мене попереджали. Двоє з них вийшли дуже крихкими й розбились…

Кеннант уважно глянув на юнака, похитав головою і сумно промовив:

— Я так і знав. У цьому все нещастя. Не втямлю, що з ними робити? Саме в цій крихкості і заковика.

Фред встав і підійшов до професора.

— Не турбуйтесь, я зробив нові. Як ви й наказали. Усіх сім штук. Хочете подивитись?

— О так, звичайно. Покажіть.

Фред підійшов до сейфа, клацнув ключем і широко розчинив дверцята.

— Будь ласка, дивіться.

Кеннант заглянув усередину сейфа. Кілька секунд він стояв мовчки, а тоді підняв здивовані очі на Фреда.

— Де ж вони?

— Як де, тут, ось…

Останнє слово застрягло у Фреда в горлі. Він заглянув у сейф і не побачив там ніяких дзеркал. Замість них полиця була вкрита товстим шаром металевого пилу й уламків. Далі він перевів очманілий погляд на професора.

— Вони там були…

Кеннант криво посміхнувся.

— Шкода, — сказав він з жалем. — З ними сталось те саме, що і з тими двома.

— З якими? — прошепотів Фред.

— Ну, з тими, про які ви кажете, що вони розбились.

Кеннант одійшов від сейфа і глибоко зітхнув.

— Добре, що хоч ви уціліли, — сказав учений ніби між іншим. — І це завдяки тому, що ви суворо додержували моїх інструкцій і одразу ж після обробки ховали дзеркала в сейф.

Фред пішов за професором, чекаючи пояснень. Обличчя в нього було стривожене.

— Ах, якби не ця жахлива внутрішня напруга! — з жалем вигукнув Кеннант. — Ми давно збудували б гамма-мікроскоп!

— Яка напруга?

— Ота сама, через яку наші дзеркала стають