Читати книгу - "Рівняння Максвелла"

— Он як? Оптики? — здивувався Фред. — А я вважав, що ви займаєтеся суто металургійною проблемою.

— Ні. Все це потрібне для іншого. Я вирішив побудувати гамма-мікроскоп.

— Гамма-мікроскоп? — перепитав Фред.

— Так, гамма-мікроскоп. Він допоможе людям бачити окремі атоми і, можливо, навіть електрони…

— Ви жартуєте, професоре, — недовірливо промовив Фред.

— Анітрохи. У звичайних мікроскопах використовуються світлові промені з довжиною хвилі від чотирьохсот до семисот мілімікронів. Приблизно такі мінімальні розміри об'єктів, які можна вивчати в цих променях. Є мікроскопи, де використовуються ультрафіолетові промені. Це дає можливість бачити об'єкти, у десяток разів менші за розміром. Чим менші розміри мікроскопічних тіл, які ми хочемо спостерігати, тим коротшою має бути довжина хвилі світла.

Розміри атома — близько одного ангстрема. Це відповідає гамма-променям.

— Але як ви ці гамма-промені сфокусуєте, як примусите їх підкоритися законам геометричної оптики? Це ж неможливо.

— Можливо, — промовив Кеннант. — Для цього потрібен матеріал, що з нього, як ви правильно зауважили, можна створити фокусувальні пристрої для гамма-променів. Неважко здогадатися, що ця речовина повинна мати величезну густоту, тобто дуже малу міжатомну відстань. Якщо відстань між атомами речовини буде значно меншою за довжину хвилі гамма-променів, то вони від неї підбиватимуться, як світло від звичайного дзеркала.

— Он як! — вигукнув Фред. — І для цього ви й займетесь електронним куванням металу?

— Так.

— От здорово! І вам це вдається?

— Майже, — відповів Кеннант. — Погляньте на цю діаграму.

Кеннант підвів Фреда до стіни, на якій висіла схема дзеркального мікроскопа.

— Тут зображено три сферичні дзеркала. Це — параболічний конденсатор. Це — об'єктив дзеркала, в який вводяться гамма-промені. Зображення формується на екрані, що люмінесціює.

— Все це справді дуже просто, — сказав Фред. — Звичайно, за винятком виготовлення матеріалу для дзеркала, що відбиває гамма-промені.

— От у цьому й допомагає електронний молот.

Помовчавши мить, Фред, ніби роздумуючи, зауважив:

— Якщо можна виготовити такий матеріал, то можна збудувати й прожектор гамма-променів…

— Для чого? — насторожився Кеннант. Сиві брови його насупились.

— Адже це був би ідеальний прожектор променів смерті, про які так давно мріяли…

— Що? Промені смерті? — професор підвівся і суворо глянув на свого помічника.

— Авжеж. Можна виготовити велике параболічне дзеркало і в його фокусі укріпити джерело гамма-випромінювання, наприклад, кусок кобальту з атомною вагою 60. Від променів такого прожектора не можна було б сховатися навіть за муром.

— Мені не подобаються такі розмови, Аліксон, — сказав Кеннант. — Викиньте їх з голови. Я категорично забороняю думати в моїй лабораторії про смертоносні прилади.

Старий вчений кілька разів пройшовся по кабінету.

— Спроба використати мої праці для цієї мети вже була. Та успіху вона не мала і, гадаю, не матиме.

Сказавши це, Кеннант вийшов. Фред чув, як в «електронній кузні» стукнув рубильник. Професор Кеннант вимкнув електронний молот. За кілька хвилин він повернувся, тримаючи в руках оброблену хромову чашку. Він одімкнув сейф і сховав її всередину. Не промовивши й слова, вчений залишив приміщення.

— Тепер, Фред, ви знаєте, як і що треба робити. Я їду днів на два й доручаю вам обробити ці хромові параболоїди. Вони нам згодяться для конденсаторів майбутнього мікроскопа. Тільки, прошу вас, після обробки негайно ховайте їх у сейф і до мого приїзду не чіпайте. Зрозуміло?

— Так, професоре.

На обличчі Фреда на мить з'явилася легка тінь, яка одразу ж зникла. Він подивився на свого шефа.

— Ключ від сейфа ви мені залишите?

— Аякже. Майте на увазі, ці параболічні дзеркала надзвичайно цінні. Пам'ятаєте, ви мені говорили про смертоносні промені? Так от, дзеркала особливо придатні для цієї мети. Якби військове міністерство країни знало, що вони в нас є, то не пошкодувало б грошей, аби тільки їх придбати. Тому повторюю: кожне виготовлене дзеркало негайно ховайте під замок. Ось вам ключ.

Кеннант подав своєму асистентові ключ від сейфа. Фред обома руками притис його до грудей.

— І ще, — вів далі Кеннант, — якщо у вас ненароком розіб'ється якесь із цих дзеркал, то в моєму письмовому столі є хромові заготовки. Можете повторити дослід.

— Розіб'ється? — здивувався Фред.

— Так. Вони іноді розбиваються. Після електронного кування вони часто стають крихкими. Отже, вам усе ясно?

— Ясно. Я зроблю так, як ви кажете.

Після цієї розмови Кеннант кілька хвилин походив по лабораторії, уважно оглянув усі прилади та установки і, нарешті, зупинився біля вихідних дверей.

— Заклинаю вас, кожне виготовлене дзеркало негайно ховайте в сейф. Це конче потрібно, розумієте? Якщо ви цього не робитимете…

— Що ви, професоре! — вигукнув Фред. — Я все зроблю так, як ви сказали.

— Тоді бажаю успіху. До побачення.

Як тільки професор Кеннант пішов, Фред підскочив до лінійного прискорювача. Він заправив у затискач хромове параболічне дзеркало й увімкнув електронний молот. Через сорок хвилин він повторив те саме з другим параболоїдом, потім з третім, четвертим, п'ятим. Роботу закінчив пізньої