Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

В Аварісі відразу ж настала зміна. Ніхто вже не вітався словами: «Присуд Кішки безпомильний», натомість офіцери, минаючи одне одного, різко промовляли: «На Тота!» чи «На Крокодила!», бо це звучало справді по-чоловічому.

У день виступу армії Хат-ше-псут прибула на місце збору і передала в руки Тотмеса найвищу військову владу разом із відділом Двох Жезлів та Двох Щитів, належним фараонові.

Тотмес був одягнений у нагрудник із литої бронзи, при боці мав бойовий меч і східний стилет, зроблений з однолитого куска металу, в руках тримав списа, на одну третину гебанового, на одну третину срібного, а на одну третину залізного. На плечі мав золотий щит.

— На Амона-Ра, Володаря Царства Великого Бога, нехай азіати пізнають могутню руку фараона! — звернувся він до вояків, а вони відповіли йому трикратним бойовим окриком єгиптян.

Єгипетські війська рушили до Сирії. Сухопутну армію супроводжували Білий Флот, Зелений Флот і Різнобарвний Флот.

Кількома місяцями пізніше до Фів почали напливати новини про перемогу єгипетських військ, а невдовзі надійшов офіційний рапорт Тотмеса: «Сирійські міста разом із князями та їхніми людьми піддалися владі фараона. Дім Амона-Ра, мого отця, Царя Богів, знову наповниться невільниками та невільницями. Азіати вічно та нескінченно лежатимуть біля його стоп».

Весь Єгипет охопив шал звитяги. Це був перший за майже тридцять років військовий тріумф, що вдарив до голови мешканцям міст, неначе вино. Купці кидались одне одному в обійми. Сирійські міста знову були відкриті для єгипетської торгівлі. Дівчата вішалися воякам на шию. Офіцери ходили з бронзовими мечами при поясі і пишалися у спижевих[37] нагрудниках. Госпóди, крами, ятки були повні здобутих товарів. Ніколи ще ціна невільника не була такою низькою.

Лише у глинобитних хатинах матері плакали за синами, що зосталися над Євфратом та Оронтом, і вболівали, бо їхні тіла не були належно споряджені для подорожі у Країну Заходу, тому душі могли не втрапити перед суд Озириса і померти навічно.

Хат-ше-псут проголосила Тотмеса співрегентом Єгипту. Відтепер вони мали разом правити у Подвійному Золотому Домі, а на всіх едиктах Тотмес Третій мав виступати поряд із Хат-ше-псут. Подейкували, що Тотмес одружиться з Нефру-Ра. А коли поголоски втихли і люди перестали непокоїтись зміною та снувати здогади, чи Тотмес Третій удовольниться визначеною йому часткою, Хат-ше-псут померла. Ніхто ніколи не довідався, при яких обставинах наступила її смерть[38].

Офіцер, що приніс цю звістку Тотмесові, став перед ним струнко і повідомив:

— Собача муха, найгірша із безсоромниць, — мертва!

Якусь мить Тотмес мовчав, тяжко дихаючи. Потім вийняв меча з піхов, убив його в землю та мовив:

— Нехай помре подвійною смертю. На вічність та нескінченність.

Останки Хат-ше-псут були забрані з Дому Мертвих і безслідно зникли. Ніколи не спочили у збудованому нею саркофазі, в якому вона віддавала свою безсмертну душу в руки Нут. У Подвійному Золотому Домі не оголошено обрядового трауру, не відбулася також урочиста коронація, наче Тотмес був фараоном вже оддавна, від моменту смерті свого батька. А трохи пізніше цілі загони робітників зі спеціальними знаряддями почали тяжку працю нищення усіх слідів існування Хат-ше-псут.

У Алеї Сфінксів каменярі розбили голови з обличчям цариці, а потім скинули з гранітної основи її статую в коронаційних шатах і зайнялися нищенням постаті. Спершу вибили молотками очі, потім відламали від чола урей, а коли все це звершили, розтрощили статую завбільшки з багатоповерховий дім на тисячі уламків.

[Тридцятьма п’ятьма століттями пізніше з шарів піску видобуто залишки статуї, так, як їх зоставили недбалі каменярі, — і експедиція археологів дбайливо склала їх, повертаючи божественній постаті Хат-ше-псут її облік.]

Багато місяців терплячі різьбярі зішкрябували долотами усі написи з іменем Хат-ше-псут і карбували замість них ім’я Тотмеса Третього. Папіруси з її едиктами понищено, зображення покрито товстим шаром тиньку.

Стерта зі списку фараонів, позбавлена саркофагу, не споряджена в дорогу до Країни вічності, вона повинна була розпастися, зникнути з пам’яті та розплистися у порожнечу.

Тотмес Третій розпочав панування над світом із заперечення існування останньої божественної цариці Єгипту, яка була фараоном.

…Пасіфая, цариця Кноссу, вважалася донькою Персеїди, Німфи Криту, і Геліоса. Але вже ніхто не знав, що першою Німфою Криту була Перепілка, хоча щороку на візерунчастій підлозі Кноссійського палацу танцівники виконували заплутаний танець Перепілки на честь Богині Місяця. І ніхто не знав, що мужем Перепілки був Дятел — син Зеленоокого Атланта, і що це він, коли проминув Великий Рік, зійшовся в боротьбі з Білим Биком, переміг його, — і бик був принесений замість нього в жертву. З часом Перепілка стала священним птахом Артеміди. Дятел був похований на Криті і його могилу дуже шанували, хоча знаки атлантів давно затерлися. Зрештою, коли панувала Пасіфая, мужа цариці називали вже не священним Царем, а Ванаксом або ж, за звичаєм еолійців, Зевсом. Пасіфая наказала архітектору Дедалові викарбувати напис на стародавній гробниці Атланта, що він і вчинив, вирізавши: «Тут лежить Дятел, який був також Зевсом».

Хоча чимало вмінь, якими відзначалися жриці Великої Богині, тисячоліття тому принесли з собою перші поселенці з Міста-Вулика, пам’ять про материнське місто дощенту вигасла. Вже не одна хвиля прибульців оселилася з того часу на Криті, серед них втікачі з Лівії, які поклонялися Великій Богині, — знайшли тут прихисток після об’єднання Верхнього та Нижнього Єгипту, що супроводжувалось установленням нової релігії. Але останні прибульці, подібно до найперших, прибули з високогір’їв Анатолії, коли в Єгипті правила цариця Себекнефруре[40], а звалися вони лувійцями.

Там, де