Читати книгу - "Незвіданий світ"

Наукові заслуги професора Самерлі добре всім відомі, і про них нема чого згадувати. Він був підготовлений до нашої важкої експедиції значно краще, ніж можна було подумати з першого погляду. Його довге, кістляве й жилаве тіло не знає втоми, і жодні зміни в зовнішніх обставинах не впливають на його тверду, саркастичну і часто-густо дуже несимпатичну вдачу. Незважаючи на те, що йому вже шістдесят п’ять років, я ніколи не чув, щоб він скаржився на негоди, з якими нам подеколи доводилося стикатися. Я думав, що він заважатиме нам своєю присутністю, але тепер бачу, що його витривалість не менша за мою. Від природи він скептик і людина вельми уїдлива. З самого початку він не приховував того, що вважає професора Челленджера абсолютним ошуканцем; що наша подорож — величезна нісенітниця; що в Південній Америці ми не знайдемо нічого, крім небезпек та розчарування; і що з нас глузуватимуть в Англії. Усі ці думки він висловлював не раз під час нашого переїзду від Саутгемптона до Манаоса і, висловлюючи їх, палко трусив своєю козлячою борідкою та робив зневажливі гримаси. Висадившись із пароплава на суходіл, Самерлі трохи заспокоївся й захопився красою та різноманіттям птах і комах навкруги, бо він був дійсно увесь відданий науці. Він цілими днями ходив із рушницею та сачком для метеликів, а ввечері класифікував свою колекцію. Серед інших його дивацтв треба відзначити недбалість зовнішьного вигляду, неохайність, надзвичайну неуважність і пінкову люльку, що з ранку до ночі стирчала в нього з рота. Замолоду він брав участь у багатьох наукових експедиціях (зокрема бував із Робертсоном у Новій Гвінеї), і життя в таборі або на човні для нього не було новиною.

Лорд Джон Рокстон своєю вдачею в чомусь був схожий на професора Самерлі, а в чомусь являв собою його цілковиту протилежність. Він був на двадцять років молодший, але мав таке саме кістляве та жилаве тіло, як і професор. Щодо його зовнішності, то опис її ви знайдете в нотатках, що я їх залишив в Лондоні. Він надзвичайно чепурний та охайний, вбирається у біле, носить високі брунатні чоботи й голиться щонайменше раз на день. Як і більшість людей дії, він скупий на слова, любить занурюватись у міркування, але охоче відповідає на запитання й завжди бере участь у загальній розмові. Він досконало знає весь світ, а надто Південну Америку, і незмінно вірить в успіх нашої експедиції, хоч професор Самерлі з нього і глузує. У лорда приємний голос і спокійні манери, але в його блакитних очах відчувається непохитна рішучість і здатність сатаніти від люті, що особливо підкреслює його звичайне вміння стримувати себе. Він мало розповідав про свої бразильські та перуанські пригоди, і мене вразило збудження, яке викликала його присутність у тубільців, що вбачали в ньому свого захисника й протектора. Подвиги Рудоволосого Вождя, як вони прозвали лорда, стали в них легендою, хоча й реальні факті, які стали мені відомі, були досить цікаві.

Кілька років тому лорд Джон опинився в так званій «нічиїй землі» — місцевості, що знаходиться між невизначеними як слід кордонами Перу, Бразилії й Колумбії. Тут, на величезній площі, ростуть каучукові дерева, що їх, як і в Конго, клянуть тубільці, бо експлуатація каучукового дерева пов’язана з неймовірним визискуванням робітників. У всій країні панує купка підлих метисів. Вони озброїли частину індіанців, а решту обернули на рабів, нелюдськими муками тероризували їх і примусили рубати каучукові дерева, щоб потім сплавляти їх по воді до Парі. Лорд Рокстон вступився був за бідних жертв, але у відповідь дістав самі погрози та образи. Тоді він оголосив війну очільнику работоргівців Педро Лопесові, організував із утеклих рабів цілий загін, озброїв його, розпочав військові дії, і скінчилося все тим, що він власноручно вбив сумнозвісного метиса й знищив систему, яку той очолював.

Не дивно, що цю рудоволосу людину з шовковим голосом і вільними манерами зустрічали на берегах великої південноамериканської ріки з таким інтересом. Звичайно, почуття, які викликала його поява, були не однакові: вдячність тубільців дорівнювала ненависті їхніх визискувачів. Унаслідок перебування протягом кількох місяців у Бразилії він чудово оволодів поширеною місцевою говіркою, що на одну третину складалася з португальських, а на дві третини — з індіанських слів.

Раніше я вже казав, що лорд Джон Рокстон був маніяком у своїх симпатіях до Південної Америки. Про цю величезну країну він міг говорити тільки з запалом, і запал той, хоч я мало її знав, пронизував і мене, привертаючи мою увагу та збуджуючи цікавість до неї. Як би мені хотілося передати всю чарівність його розповідей, де знання так тісно поєдналося з фантастичними здогадками, що навіть Самерлі припиняв скептично усміхатися і весь перетворювався на слух. Рокстон висловлював надію, що потужну ріку, якою перші завойовники Перу пройшли через увесь континент, незабаром дослідять більш досконало, бо, власне, нам відомі лише її мінливі береги.

— А що лежить поза ними? — питав він, указуючи на північ. — Ліси, болота й непрохідні чагарники. Хтозна, що ховають вони в собі? А тут, на південь? Болотисті зарості, де досі не бував жоден білий. Невідоме оточує нас зусібіч. Що ми знаємо, крім вузенької смужечки берега? Хто може передбачити всі можливості в цій дивній країні? Чому дядько Челленджер не може мати рацію?

Ці слова знову викликали усмішку на обличчі професора Самерлі; він мовчав, але за завісою диму зі своєї люльки саркастично хитав головою.

Утім, годі вже мови про моїх білих супутників. Інші особливості їхньої вдачі, так само, як і моєї, ще дадуться взнаки. У нас є ще кілька компаньйонів, які відіграватимуть важливу роль у подальшому. Перш за все, це негр-велетень Замбо — чорний Геркулес, працелюбний, як кінь, і наділений приблизно таким самим розумом. Ми винайняли його в Парі за рекомендацією пароплавного товариства, що на його суднах він вивчився трохи англійської мови. В Парі ж таки ми завербували Гомеса та Мануеля — метисів, які саме сплавляли червоне дерево в місті. То були бородані із брунатною шкірою, люті, жилаві й моторні, як пантери. Обидва жили на верхів’ях Амазонки, що їх ми збиралися досліджувати, і через це лорд Рокстон вирішив їх винайняти. Гомес до того ж чудово володів англійською мовою. За платню в п’ятнадцять доларів на місяць метиси ладні