Читати книгу - "Вірний приятель. Оповідання з життя домашнього кота"

в місті стрілянина. По вулицях бігли большевицькі вояки з настромленими багнетами, тут і там спалахував вогонь ручної зброї і кулі літали як сталеві комахи та відбивалися від мурів. Усіх держав у своїх обіймах жах і терор відступаючих большевиків. Виволікали людей на вулицю, або стріляли їх у хатах. Глухі вісті про події в тюрмах морозили кров.

Останньої ночі заграви робили з темряви червоний день. Горіли склади, вибухаючи червоними фонтанами вогню, горіли тюрми — разом з в’язнями.

Вранці ж, коли все стихло, до міста в’їхала змоторизована німецька армія.

Під німецькою окупацією життя зовсім змінилося. Німці цікавилися людиною тільки як об’єктом вивозу на примусову працю до Німеччини та фізичного винищення — для створення собі нових просторів життя. Німці не завдавали собі клопоту з навчанням та перевишколом людности, якої потребували тільки як невільничої маси. Тож людність ходила самопас — жила і промишляла як хто міг і вмів.

Стрільчука звільнили з праці, загарбавши його установу. Але це нікого не здивувало й не стурбувало. Віра вернулася поновно до своєї лікарської практики, даючи підставу прожитку родині.

Що робив Юрко — важко сказати. Він швендяв по вулицях, збираючи вражіння і пильнуючись перед ловами, аж нарешті впав на думку виїхати кудись далі на студії.

Для Биця знову настали давні часи. Він мав свою господиню поблизу себе більшу частину дня; він знову «ординував» з нею, як колись, а його справи були завжди предметом подиву і розмов Віриних пацієнтів. М’яса має тепер досить, бо його завжди можна було діставати на чорному торзі.

Війна відкотилася на схід — до Дніпра і далі, поливаючи рясною кров’ю багатий чорнозем України.

* * *

Едісон… Айнштайн… Планк… Кілька краваток треба взяти, вправді не нові, але за нові тяжко там буде.

— … то ґенії. Як то діється, що людина видумує щось зовсім нове, досі небувале?… апарат до голення, клубок ниток, чорні, білі, бронзові. Голки, шпильки, звичайні й подвійні.

Держав коробку з приборами до шиття й дивився на стіну, понад своєю шафкою. Там були знімки з пластового табору. На одній з них, що її зробив батько, був Юрко малим хлопцем, юнаком. З кийком, наче рушницею, відмірені кроки. Стійка. Посміхнувся й далі відкладав на бік речі, що їх пакував.

— Записник (там всього мало)… хто зна як з папером. Атомова фізика — прекрасна. Я хотів би…

Повернувся до лежанки й побачив звичайну річ:

— Бицю! Ти знову втарабанився на мою білизну? Забирайся! Зникай!

Бицьо сидів на свіжо вигладжених сорочках і дивився зосереджено на все те, що тут діялося. Його щілинувато звужені очі дивилися раз на руки хлопця, то знову на предмети, що він відкладав на бік.

Кинув Биця на землю й пакувався далі. Складав до валізки білизну й одяг.

— … атомове ядро, протони, невтрони, електрони… як люди дійшли до цього?

Держачи в руках том альгебри, задивився в вікно. Там був день і за вікном був Львів. Завтра Юрко буде далеко від рідного міста. У Відні. На студіях. Одяг один, другий. Не багато їх було. Війна.

Бицьо сидів на поручнях тапчану й далі пильно слідкував за Юрковою роботою.

— Хотів би я знати одне: чи такий он Бицьо думає й розуміє — як у цьому впевнена мама, — чи тільки вона піддає йому свої думки й відчування і вживає його як посередника, медіюм, чи як би сказати. Може він така пластинка цинку в батерії чи шпулька дроту в індукторі. Коли з’єднати його якимсь бездротним способом з людиною — певно знову справа в якомусь промінні — то ця комбінація: кіт, плюс енергія, плюс людина…

Засміявся з своєї теорії, з свого винаходу. Хто ж зна — подумав — може якраз такими стежками люди дійшли до своїх винаходів?

Циркель, олівці, гумки, сувак.

Така пластинка з числами, що по ній їде друга. Мама ніколи не могла зрозуміти як його вживати — Юрко посміхнувся. А що до тата — він знає вагу числам, але раз вони оба змагалися: хто швидше обчислить відсотки: Юрко з суваком і батько з олівцем на папері. Виграв батько. Старий спосіб. Але хто б собі сушив голову рахунками, коли все те тут на оцій пластинці.

Два роки студій вже за Юрком. Відень… багато не годен брати. Треба так пакуватися, щоб було зручно. Мусить уміститися в наплечник і валізку. Мама налягає, щоб взяти постіль. Каже, що під час студій за кордоном пізнала добре — яке добро власна постіль.

Подушка була доволі велика, тож Юрко нерадо дивився на неї. Ковдра ще пів біди, але білизна на них! Коц — само собою.

Було ясно й самозрозуміле: коц, їдунка, ніж, вилки, ложка, сільничка, бляшанка, алюмінова пляшка — підуть до наплечника, коц наверх, решту вміститься до середини, багато книжок не варто брати.

— … вночі поляки вчинили напад на табір, ми вибігли боронити, покінчилось на синцях і зломаній нозі Дзяви.

— геометрія. Хитра річ, ціла сучасна техніка на ній базується, як казали за большевиків… теорія діялектичного матеріялізму — це мені ще найцікавіша, деякі хитрі речі… історія робітничих рухів в «капіталістичному світі» не цікава, врешті історії я ніколи не любив, тригонометрія — інша річ.

Взяв до рук том ВКПб, що залишився з недавніх большевицьких шкільних підручників, присів на стільці й роздумував.

— «Часи величезних змагань між світами». Здається, що це тільки большевицько, чи там російсько-німецька війна, але то змагання світоглядів, змагання світових, вікових імперіялізмів під фірмами, он як ця, російська, чи теж он