Читати книгу - "Крижана принцеса"

що Генрік стоїть перед складним вибором: або розповісти Бірґіт, що не він був батьком дитини Алекс, або промовчати в надії на те, що це не з’ясують під час розслідування. Еріка не заздрила йому, та й сама не була впевнена, як вчинила б на його місці. Правда не завжди найкращий порятунок.

У містечку вже сутеніло. Як же вона вдячна батькові за те, що встановив освітлення, яке вмикається автоматично, коли хтось наближається до будинку. Еріка завжди жахливо боялася темряви. Ще змалечку вона сподівалася, що в дорослому віці цей страх мине, адже не можуть же дорослі боятися темряви. Зараз їй було тридцять п’ять, і вона досі щовечора заглядала під ліжко, аби впевнитися, що там ніхто не заховався. Так жалюгідно.

Увімкнувши світло в усьому будинку, вона налила великий бокал червоного вина й вмостилася на плетеному дивані на веранді. Навкруги суцільна темрява й усе немов у тумані. Вона почувалася самотньою. Так багато людей оплакували смерть Алекс. У неї самої залишилася тільки Анна. Інколи вона замислювалася, чи коли-небудь сумуватиме за нею її сестра.

У дитинстві вони з Алекс були дуже близькими одна одній. Коли Алекс почала відсторонюватися, а зрештою й зникла з її життя назавжди, Еріці здавалося, що земля тікає з-під її ніг. Алекс була єдиною людиною, яка завжди належала їй, і єдиною, хто, окрім батька, справді турбувався про неї.

Еріка поставила бокал із вином на стіл так різко, що його скляна ніжка відбилася. Вона почувалася надто невгамовною, щоби сидіти на місці, і ніяк не могла заспокоїтися. Не було сенсу вдавати, що смерть Алекс не зачепила її до глибини душі. Та щонайсильніше її вразив той образ Алекс, який вимальовувався завдяки її сім’ї та друзям. Він зовсім не відповідав тій Алекс, яку знала вона. Навіть якщо люди змінюються з дитинства до дорослого віку, то залишається ядро особистості, непідвладне часу. Та Алекс, яку вони їй описали, була для неї чужинкою.

Вона підвелася й накинула на плечі пальто. Ключі від автомобіля лежали в кишені, і вже в останню мить вона схопила ліхтарик і поклала його в іншу кишеню свого пальта.

У фіолетовому світлі вуличних ліхтарів будинок на вершині пагорба здавався покинутим і самотнім. Еріка припаркувала автомобіль на стоянці за школою, бо не хотіла, аби бодай хтось побачив, що вона зайшла в будинок.

Вона обережно пробиралася крізь кущі до веранди й сподівалася, що старі звички досі працюють, тож підняла придверний килимок — там лежав запасний ключ від будинку, захований на тому самому місці, де й двадцять п’ять років тому. Двері трохи заскрипіли, коли вона їх відчинила, і Еріка плекала надію, що ніхто із сусідів не почув цей звук.

Заходити в темний будинок було моторошно. Через боязнь темряви їй стало важко дихати, і вона змусила себе зробити кілька глибоких вдихів, аби заспокоїтися. На щастя, Еріка згадала про ліхтарик, що лежав у кишені пальта, і молилася, аби батарейки не вийшли з ладу. Їй пощастило: уже за мить сяйво ліхтарика її дещо заспокоїло.

Еріка обережно освітила ліхтариком вітальню на першому поверсі. Вона досі не знала, що саме шукає в будинку, однак сподівалася, що ніхто із сусідів або перехожих не помітить світла й не зателефонує в поліцію.

Кімната гарна та простора. Замість меблів коричнево-помаранчевого кольору, які Еріка пам’ятала ще з дитинства, тут тепер стояли світлі меблі з берези в скандинавському стилі. Вона розуміла, що саме Алекс додала свою пайку до інтер’єру будинку. Усе було в ідеальному стані, тому здавалося, що в будинку ніхто не жив: жодної вм’ятини на дивані або ж розгорнутої газети на журнальному столику. Вона не бачила нічого, на що хотілося б подивитися ближче.

Еріка пам’ятала, що велика й містка кухня розташована потойбіч вітальні. Навіть у ній панувала ідеальна чистота, яку порушувала хіба що самотня чашка кави, що стояла на мийці. Еріка знову повернулася у вітальню й невдовзі піднялася сходами на другий поверх. Вона відразу ж повернула праворуч від сходів і зайшла в простору спальню. Еріка пам’ятала, що ця кімната колись була спальнею батьків Алекс, але тепер, очевидно, перетворилася на спальню Алекс і Генріка. Навіть ця кімната була облаштована зі смаком, однак мала екзотичний вигляд, який створювали оббивка шоколадного та яскраво-червоного кольорів і дерев’яна маска в африканському стилі, що висіла на стіні. Кімната була місткою й мала високу стелю, що підкреслювало красу й вишуканість великої люстри. Очевидно, Александра відмовилася від спокуси прикрасити свій будинок від найпершого поверху до останнього елементами декору в морському стилі: чимось таким, що притаманне літнім віллам. Невдивовижу, що все від штор із мушлями до картин із морськими вузлами продавалося миттєво в крамничках Ф’єлльбакки.

На відміну від усіх кімнат, у спальні вирувало життя. Особисті речі Алекс були розкидані всюди: на приліжковій тумбі лежали пара окулярів і збірка віршів Густава Фредінґа, на підлозі валялися панчохи, а на ліжку красувалися її светрики. Уперше Еріка відчула, що Алекс насправді жила в цьому будинку.

Еріка почала обережно заглядати до кожної шухлядки. Вона досі не знала, що саме шукає, і почувалася якимось вуаєристом, який риється в гарній мереживній білизні. Щойно вона вирішила перейти до іншої шухлядки, як почула шурхіт, що долинав із першого поверху.

Еріка вмить завмерла на місці, тримаючи в руках мереживні трусики й бюстгальтери. Звук із першого поверху гучнішав і відлунював крізь мовчазність будинку. Хтось обережно відчинив двері й одразу ж їх зачинив. Еріка спантеличено огледілася увсебіч. Заховатися в кімнаті можна було або під ліжком, або в одній із шаф уздовж стіни. Вона вагалася, який варіант обрати. Почувши кроки на сходах, Еріка інстинктивно підвелася й хутко залізла в найближчу шафу й заховалася поміж одягом. На щастя, дверцята шафи зачинилися легко й без скрипу. Їй не вдалося побачити, хто саме зайшов до будинку, однак вона чітко чула, що кроки дедалі наближалися. Хтось завагався перед дверима спальні й лише потім увійшов. Раптом Еріка усвідомила, що щось тримає в руці. Вона сама не помітила, як прихопила із собою те, що шелестіло в шухлядці. Вона обережно поклала предмет у кишеню.

Еріка затамувала подих. Ні з того ні з сього в неї зачесався ніс, і вона відчайдушно спробувала ним поворушити, аби не чхнути. Зрештою їй пощастило: ніс перестав чухатися.

Незнайомець у спальні ретельно щось шукав. Здавалося, ніби він робив те саме, що й Еріка перед тим, як їй довелося припинити свої пошуки. Він заглядав до кожної шухлядки,