Читати книгу - "Фауст"

href="ch2.xhtml#id45">[30]

(З пошаною закриває альбома, вклоняється й виходить).

Мефістофель

Слухай цих слів та змії, тітки моєї, поради —

Будеш своїй богорівності

сам незабаром нерадий!

Фауст

(увіходить)

Куди ж ми підемо?

Мефістофель

Побудемо, де слід:

Оглянем перш малий, за ним великий світ.

Побачиш, буде до любові

Тобі цей курс наук чудовий.

Фауст

Задовга в мене борода,

І пустувать мені шкода.

Боюсь, що зробим кепську спробу,

Цей світ — не на мою подобу;

На людях нічусь я, малюсь,

Завжди соромлюсь і гублюсь.

Мефістофель

Нічого, друже мій, усе це згодом дасться,

У себе тільки вір, і ти доб'єшся щастя.

Фауст

А як же з дому нам піти?

Де тії коні, повіз, челядь?

Мефістофель

Та наші так: плаща лише простелять —

І пошуміли у світи!

У смілий цей політ з собою

Речей багато не бери;

Ми миттю злинем догори,

Ось тільки я дмухну югою —

Легенько скрізь летітиметься нам!

Поздоровляю вас з новим життям!

Авербахів склеп у Лейпцигу

Веселе товариство розважається.

Фрош

Ніхто не п'є, не веселиться.

Я покажу вам кислі лиця!

Завжди, бувало, горите,

А це, як мокрі, сидите!

Брандер

Себе вини! Бо й ти хороший теж:

Ні свинства, ні дурниці не сплетеш.

Фрош

(виливає йому на голову склянку вина)

На й те, і те!

Брандер

З свиней свиня!

Фрош

А ти не в'язни, як пеня!

Зібель

За двері геть! Не треба чвар!

Усяк лиш пий і пісню шквар:

Гей, гей-а-гей!

Альтмаєр

Ой пробі! Вати, вати!

Оглухну я, як будуть так співати.

Зібель

Як од склепінь луна іде,

То, значить, добре бас гуде.

Фрош

Отак! Кому ж не в лад,

того в три вирви гнать!

Ой тара-ляра-ля!

Альтмаєр

Ой тара-ляра-ля!

Фрош

Ну, можна починать.

(Співає)

І як воно іще стоїть,

Священне Римське царство?

Брандер

Погана пісня! Політична! Тьху!

Противна пісня! Даймо Богу славу,

Що не на нас він звірив ту державу.

Про мене й те прибуток немалий,

Що я не цісар і не канцлер в ній.

Та треба й нам якесь начальство мати;

Анумо папу обирати!

Відомо всім, котрій з прикмет

Належить тут пріоритет!

Фрош

(співає)

Соловейку-пташко, лети-вилітай,

Мою милованку сто раз привітай…

Зібель

Про милу не співай! Не хочу я і чути!

Фрош

Співай і прославляй! По-твоєму не бути!

(Співає).

Одчини! Бо ніч іде.

Одчини! Бо милий жде.

Зачини! Світає день…

Зібель

Ну що ж, співай на славу їй пісень!

Од цих пісень тобі ж колись завадить:

Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.

Нехай кохається вона з домовиком,

Вночі на пустирі стає із ним на речі,

І цап, вертаючись додому од відьом,

Хай на добраніч їм люб'язно промекече.

Хіба я з розуму вже спав,

Щоб за повією впадав?

Які у біса їй привіти?

Хіба що вікна потрощити!

Брандер

(гримнув кулаком по столі)

Мовчать! Мовчать! Що за содом!

Ви ж знаєте, я вмію жити:

Тут всі закохані кругом,

їх треба чимсь хорошим пригостити,

Щоб все кінчилося ладом.

Ось пісня вам нового крою,

І всі тягніть приспів за мною.

(Співає).[31]

Раз криса в кухні завелась,

Жила із сала й масла,

Мов доктор Лютер, розплилась,

Пузце собі напасла.

Та кухар їй отрути дав,

І білий світ немилий став,

Неначе з закохання!

Хор

(весело)

Неначе з закохання!

Брандер

Вона й туди, вона й сюди,

Усе гризе, що знає,

З усіх калюж пила води —

Ніщо не помагає!

Вона й навплиг, вона й навскач,

її ж пече — хоч сядь та й плач,

Неначе з закохання!

Хор

Неначе з закохання!

Брандер

І зо страху середо дня

У кухню як не скоче!

Упало край вогню, бідня,

Так жалібно пискоче…

Отруйник злий сміється лиш:

«Ого, як солодко квилиш,

Неначе з закохання!»

Хор

Неначе з закохання!

Зібель

Ех, ниці блазні! І чому б

Із цього приводу радіти?

Жарт — бідну крису отруїти!

Брандер

Чи ба, озвався крисолюб!

Альтмаєр

Ех ти, товстий, а тонкокожий,

Ти, голомозина гладка!

Недаром же і сам ти схожий

Ураз на крису й пацюка.

Фауст і Мефістофель.

Мефістофель

От, для початку придивися,

Як весело живе гульвіса:

Йому, крім ґуль, усе бридня,

Справляє празника щодня.

Хоч розум в'яне від безділля,

Танцює кожен тут кругом,

Мов кошенятко за хвостом;

Аби легке було похмілля,

Аби шинкар на віру дав —

Ото йому усіх і справ.

Брандер

Що це за люди чудородні?

Одразу знать, що лиш сьогодні

До нас у місто прибули.

Фрош

Це правда. Лейпциг наш в тім гідний похвали!

Він, мов малий Париж, сво'іх людей карбує.

Зібель

І хто ж, по-твоєму, вони?

Фрош

Стривай лиш! Хай вип'ють у охоту,

Я визнаю од них усе достоту —

Вони ще проти мене сосуни!

А все ж таки здається, що пани:

Такі бундючні, гордовиті.

Брандер

Та це базарні дурисвіти.

Альтмаєр

Хтозна.

Фрош

Ось я їм дам, дивись.

Мефістофель

(до Фауста)

Людцям і невтямки, що біс

їх може враз за карк схопити.

Фауст

Чолом, панове, б'ю!

Зібель

Спасибі, й вам чолом!

(Тихо, позираючи на Мефістофеля).

А цей чого немов кульгає?

Мефістофель

Чи можна й нам присісти за столом?

Як доброго вина у вас бігмає,

То хоч в гурті звеселимось.

Альтмаєр

Ви дуже вередливі щось.

Фрош

У Pinnаxy, мабуть, сю ніч ви ночували

І в Ганса-дурника вечері заживали?[32]

Мефістофель

Ні, цим разом не довелось,

А на тім тижні в нього ми бували:

Він нам розповідав про любих родичів

І кожному із них вклонитись