read-books.club » Детективи » Строк минає на світанку 📚 - Українською

Читати книгу - "Строк минає на світанку"

166
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Строк минає на світанку" автора Корнелл Вулріч. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:
цієї записки у вас одразу погіршав настрій — вона ж казала про це по телефону, — отже, записка важлива, і вам треба подумати, щось обміркувати. Таких записок не викидають, раз перебігши очима. Він напевне сховав її, але куди?

— Може, підсунув під скатертину з того боку, де сидів?

Вона мить помовчала, наче зважуючи це припущення, тоді сказала:

— Ні, не думаю. Навряд, щоб він міг зробити це непомітно. Не забувайте: він заспокоює свою наречену, що сидить поруч, — вона розсердилась і має на те причину, а в жінок за таких обставин не двоє очей, а шестеро, і не п'ять чуттів, а всі десять.

Він силкувався винайти що-небудь іще, але все намарне.

— Ні, я не знаю… Не уявляю собі, куди він міг її сховати.

— Квіне, Квіне, — похитала вона головою. — Щаслива буде ваша жінка — у вас нема й крихти лукавства.

— Таж я ніколи не одержував ніяких записок у ресторанах і не сидів там з жінками, — пробурмотів він, немовби вибачаючись.

— Цілком імовірно, — сухо зронила вона.

Вони перейшли із спальні до кімнати. Руді зупинилась і поглянула на труп. Їй здавалося, що вони цілу ніч дивляться на нього.

— При ньому записки нема, я цього певен, — сказав Квін. — Може, він десь тут її поклав, коли повернувся? Чи не в письмовий стіл? Ми там ще не дивилися.

— Боже, та тут вистачить шукати до ранку, — мовила вона, підходячи до письмового столу. — Гляньте-но, скільки всяких паперів. Ось як ми зробимо: ви перевірте шухляди, а я пошукаю нагорі.

«Цок-цок, цок-цок, цок-цок…» Вони шукали так зосереджено, що, здавалося, годинник цокає удвічі гучніше.

— Квіне! — раптом гукнула вона.

Він підвів голову.

— Щось знайшли?

Та вона стояла спиною до письмового столу.

— Ні, Квіне. Але я оце обернулась, і мені впало в око — у нього дірочка на шкарпетці, збоку, над краєм черевика. Це дивно — він же так добре вдягнений. На лівій нозі, Квіне.

Він підійшов до Грейвза.

Черевик упав, легенько стукнувши об підлогу. І дірочка зникла.

— Записка! — сказав Квін.

Записку писали поспіхом, олівцем, на клаптику паперу, одірваному від більшого аркуша, й літери подекуди були нечіткі. Певне, писали на скатертині чи на якійсь нерівній поверхні.

«Ви — містер Грейвз. Мені треба поговорити з вами віч-на-віч, у Вас дома, неодмінно сьогодні, коли Ви проведете свою супутницю. Ви мене не знаєте, але я тепер вважаю себе за члена Вашої сім'ї. Не хотіла б розчаруватися, не заставши Вас удома».

Підпису не було.

Руді тріумфувала:

— Розумієте, вона була тут, була! Вона приходила до нього. Це та сама жінка, котра залишила тут сірники. Ми не помилилися!

Та Квін не був такий упевнений.

— Авжеж, він одержав записку і сховав її в черевик, однак це ще не доводить, що та жінка приходила сюди.

— Вона була тут! Можете мені повірити.

— Звідки, ви знаєте?

— Ця жінка — не лагідна голубка. Якщо в неї вистачило духу написати таку зухвалу записку й привселюдно, майже не криючись, передати її такому поважному добродієві, як Стівен Грейвз, хоч вони й не були знайомі, завважте це, та ще й мало не перед очима в його нареченої, — ні, таку жінку ніщо не спинить! Коли вона вже надумала прийти сюди, до нього, — вона це зробила. Ось погляньте лишень: «неодмінно сьогодні». І вона таки була тут, іду в заклад на свій останній долар.

Руді трохи помовчала й додала:

— А якщо вас не перекопують мої докази, згадайте про інше.

— Що ви маєте на увазі?

— А ось що: парфуми, якими пахли сірники, пасують саме такій жінці. Коли ми ще тільки зайшли в цю кімнату, мені здалося, що тут була жінка трохи вульгарного штибу. Саме така написала цю записку, і саме в таких звичайно напахчені сумки. Вона тут була! — вперто повторила Руді.

— Нехай так, але це зовсім не означає, що вона його застрелила. Може, вона й справді була тут, а потім пішла. А вже тоді з'явився чоловік, що пожував сигару.

— Цього я не знаю. Я знаю тільки те, що в записці сказано цілком досить, аби запідозрити цю жінку в чому завгодно.

— Так, у ній відчувається погроза, — визнав Квін.

— Відчувається? Та вся ця записка — чистісінька погроза, від першого й до останнього слова. Дивіться, як вона починається: «Ви — містер Грейвз», — і он як кінчається: «Не хотіла б розчаруватися, не заставши Вас удома». Хіба це не погроза?

Він прочитав записку ще раз.

— Мабуть, це шантаж. Як ви гадаєте?

— Звісно, шантаж. Коли люди погрожують, вони здебільшого вимагають грошей, а надто коли жінка погрожує чоловікові.

— «Я тепер вважаю себе за. члена вашої сім'ї». Що вона хотіла цим сказати? — здивовано спитав Квін.

— А він догадувався, що вона має якісь підстави, тим-то й піддався так легко. Ви розумієте, що я маю на думці? Барбару непокоїло інше: вона ревнувала, боялася, що то любовна цидулка, що він приховує од неї якийсь романчик. І він міг дуже просто її заспокоїти — показати записку. Одначе не показав, хоч вона з ним через це посварилася. Чому він не схотів показати їй записку? Або, скажімо, так: чому не встав із-за столу й не підійшов одразу до тієї жінки? Адже міг би спитати її: «Хто ви така і чого вам треба? Кажіть прямо».

Вона похитала головою і додала:

— Ні, він відчував, що в записці щось таїться, що це не пусті слова. Та ми знаємо головне — ця жінка була тут. І я певна, що ми її знайдемо. Зараз я піду її шукати.

— Але ж ми не знаємо, як її звуть, яка вона з виду і де її шукати.

— Ми знаємо, що близько півночі вона була в ресторані «Пероке». Там її хто-небудь напевне запримітив. Барбара нам дещо підказала. Висока на зріст, з рудим волоссям, у ясно-зеленій сукні. Навряд, щоб усі жінки в тому ресторані були рудоволосі і в ясно-зелених сукнях. — Руді розвела руками. — От бачите, скільки прикмет ми маємо!

— Ресторан уже зачинений.

— Люди, які можуть нам допомогти, ще не пішли — офіціанти, гардеробниці, служниця в туалетній кімнаті. Я буду шукати цю жінку і знайду!

— Я піду з вами.

Він перейшов у спальню і погасив там світло. Тоді подався до ванної.

— Заждіть хвилину, — мовив звідти. — Я тільки нап'юся.

Руді вийшла на сходи й, спустившись на кілька східців, стала його чекати. Та він чогось забарився. Вона повернулася до кімнати, де ще горіло світло.

Квін був там — стояв уражений

1 ... 19 20 21 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Строк минає на світанку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Строк минає на світанку"