Читати книгу - "Скрут"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
На ранок їй зробилося страшно. Вона пам’ятала історію про те, як невірна дружина побажала смерті чоловіку-мисливцеві й того роздер ведмідь; вона уявила собі Аальмара на тім самім полі бою — розрубаного від плеча до пояса. Побачила його нерухомі, втуплені в небо очі — й заходилася благати в неба пощади. Вона бовкнула, не думаючи; нехай Аальмар повернеться, нехай шмагає її хоч до смерті — аби сам не вмирав…
І небо почуло її. За кілька днів біля брами закричали хрипко й радісно, і всі, хто був у домі, включаючи дітей, учителя і руду кішку, кинулися зустрічати.
Дівчинка не пішла з усіма. З вікна класної кімнати їй було видно, як спішуються вершники, як ритуально вклоняється Велика Фа, як той, кого вона спочатку не впізнала, киває і, мов приятельку, попліскує бабу по плечі — він засмаг іще дужче, його обличчя здається веселим і безтурботним, він оглядається, запитує про щось — Велика Фа скрушно хитає головою…
Далі дівчинка не дивилася. Злізла з підвіконня і повернулася за різьблений стіл; проклята уява зірвалася з ланцюга та показувала їй усе, що відбувається зараз на подвір’ї. «Як моя наречена?» — запитував Аальмар; Велика Фа хитала головою і докладно перелічувала її гріхи. «Сподіваюся, ви не карали її? — запитував тоді Аальмар. — І правильно. Я покараю її сам».
На сходах почулися кроки; вона втягла голову в плечі. Вона не проситиметься: тут цього не розуміють. Тут навіть шмаркатий Карі, наймолодший із хлопчаків, безмовно, без жодної сльозинки спускає штани…
— Ти тут?
Він стояв на порозі. Який він високий; як від нього пахне вітром і кіньми…
— Чому ж ти не зустрічаєш мене, га, мала? Я так хотів тебе бачити…
Вона схлипнула й не зрушила з місця.
— Ти плачеш?!
Він уже стояв поряд; вона відчула на голові його долоню й присіла, немов хотіла поменшати.
— Що сталося? Хто тебе скривдив, хто?!
Вона розповіла все й відразу. Просто не могла жити з таким тягарем на серці — адже вона побажала йому смерті… бо злякалася різки. Їй соромно, їй страшно, вона не хотіла лихого, але хай він її покарає і за це також. Тільки швидше, бо чекати несила…
У дверях стояли Велика Фа та цікаві хлопчиська; скоряючись жестові Аальмара, вони миттю зачинили двері ззовні, й на сходах почулися швидкі кроки; вони віддалялись. Дівчинка перевела подих — хоч свідків не буде…
Він поставив її між колін. Обійняв, як іноді, у хвилини радості чи ніжності, обіймала її мати:
— Я не збираюся тебе карати. І я тебе не каратиму. Ніколи.
Ще не вірячи, вона підняла до нього червоні, мокрі, відчайдушні очі; він дивився серйозно і якось так сумно, що вона вперше побачила його обличчя ніби цілком — і випнуті вилиці, й тонкі рівні губи, й чоло з прилиплим до нього пасмом, і тонку синю жилку на скроні:
— Не плач.
І тоді вона вголос заревла від вдячності й величезної полегкості, пригорнулася до нього всім тілом і сховала обличчя у полу його куртки.
Від нього пахло дорогою. Залізом і кіньми. Дивовижні запахи.
* * *
Дідок у ліловому оксамиті чудово знав, що має лиховісний вигляд. Ігар устиг побачити на своєму віку дещо куди страшніше, та все одно здригався, коли доводилося прислуговувати цьому маленькому, сухенькому дідкові.
— Це своя людина, — недбало пояснила ясновельможна у відповідь на стурбований дідків погляд. — Він цілком надійний.
«Ясновельможною» вона була до такої ж міри, як, скажімо, «королевою»; Ігар давно вже зрозумів, що ця витончена, чарівна жінка така сама «родовита», як і він. Однак треба ж було якось називати пані, що перевершила могутністю самого володаря Корбора; не «дівкою» ж, справді?!
Ігар чудово знав, що звали й «дівкою». Пошепки й злобливо, і дуже часто розплачувалися потім за неповагу; принаймні, дружина володаря Корбора розплачується сповна. Дорого платить.
Дідок вовтузився, розкладаючи на червоній скатертині складні та дивні пристрої; Ігар стояв за кріслом у жінки, незворушно очікуючи наказу. Ясновельможна виняткова у всьому — випадковий хлопець із вулиці так вразив її своєю жертовністю, що відразу отримав місце при її священній особі, причому місце виявилося особливо довірчим… і небезпечним. Бо ж велика довіра обертається часом…
Ігар болісно ковтнув. Зірка Хота не цвяхами прибита до неба; зірка Хота по волосинці відмірює Ігарові час. Ця вродлива жінка вабить, притягує, неначе маяк. Тільки не мореплавців кличе, обіцяючи сушу, спокій і портовий шинок; комашок затягує, дурненьких комашок, для яких розведено вже вогонь…
Дабат.
Требур був першим містом, яке зустрілося йому на шляху. Найближчим до Замку містом; ясновельможна була найяскравішою жінкою на всю околицю. Він не замислювався, звідкіля така удача — просто йшов на вогник. Тіар, Тіар, Тіар…
Він зітхнув. Затягти кудись цю жінку так само просто, як на собачому повідці доправити у визначений час кульову блискавку…
Якщо це — Тіар. Якщо це вона.
Дідок обережно розкрив коробочку тонкої роботи, виготовлену зі скла та яшми:
— Ось… Тут двійко комарів. Один напився крові володаря, другий — спадкоємця… Повинен вам сказати, що клятий хлопчисько прибив трьох комарів поспіль — повернувся лише четвертий… Таким чином, кров, узята з живого тіла. Це зручніше було б робити голкою, однак…
Ігар здригнувся. Ясновельможна махнула рукою:
— Далі. Ми не можемо ганятися за Корбором із голкою… Далі.
— Далі, — дідок ображено стис лиховісні губи, — далі я перевірив цю кров, родинну кров, як передбачається… за допомогою унікальних, найтонших процедур, описаних у моєму трактаті, йменованому «Природні та магічні властивості крові», написаному…
— Далі, — зронила ясновельможна, і якби вона була й тричі телятницею, сказано це було незаперечним тоном повновладної пані. — Ми підходимо до найважливішого — до результату.
— А результат, — дідок підняв вузлуватого пальця зі свіжим порізом, — результат… наполовину.
Якийсь час усі мовчали. І жінка, й Ігар марно силкувалися дібрати сенсу сказаного.
— Як — наполовину? — повільно запитала нарешті ясновельможна. Син володаря — наполовину син володаря? Ви це хочете сказати?
Дідок нетерпляче затрусив клоччастою бородою:
— Е-е-е, ні, пані. Син може бути сином володаря до такої ж міри, як і… бути сином якої-небудь іншої людини. Наполовину. Половина шансів.
— Навдивовижу точне дослідження, — холодно кинула ясновельможна. Ігар переступив з ноги на ногу.
Жінка підвелася; темне волосся з мідним полиском здригалося на плечах від її кроків. Ігар залишився на місці.
— Ну, а «інша людина»? — ясновельможна зупинилася перед дідком у ліловому оксамиті. — Ваш комар кусав і його теж?
Дідок винувато посміхнувся:
— М-м-м… пані. Коли я перевірив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрут», після закриття браузера.