Читати книгу - "Володар Туману"

— Максе, — нагадала Алісія.

Макс підвівся й мовчки попрощався зі старим, котрий злегка хитнув йому головою. Роланд подивився на доглядача маяка, а тоді вийшов проводити приятелів.

— І що тепер? — запитав Макс.

— Не знаю навіть, що й думати, — стенула плечима Алісія.

— Ти не віриш в історію Роландового дідуся? — наполягав Макс.

— У таку історію важко повірити. Має бути якесь інше пояснення.

Макс запитально подивився на Роланда.

— Сказати чесно? — озвався той. — Я не знаю, їдьмо. Я проводжу вас, поки нас не накрила гроза.

Алісія вмостилася на Роландовому велосипеді, й вони, не зронивши більше ні слова, поїхали. Макс на якусь мить обернувся подивитися на дім при маяку та спробував уявити, чи могли проведені в самотності на цій скелі роки примусити Віктора Крея вигадати цю зловісну історію, в яку той, здавалося, вірив без жодних вагань. Підставивши лице свіжій мряці, хлопець поїхав крутосхилом.

Історія Каїна й Віктора Крея крутилася у нього в голові, коли він виїхав на дорогу, що простяглася вздовж бухти. Крутячи під дощем педалі, Макс почав зводити докупи факти в єдиний прийнятний, на його думку, спосіб. Якщо припустити, що вся розповідь старого щира правда, хоча в це важко було повірити, ситуація все одно залишалася незрозумілою. Могутній чаклун, котрий поринув у тривалий летаргічний сон, здавалося, поволі повертався до життя. Коли так, смерть маленького Якоба Фляйшмана була першою ознакою його повернення. А проте було в усій цій історії щось таке, що доглядач маяка досі приховував і що не вміщалося в Максовій голові.

Перші блискавки осяяли небо червоними спалахами, й вітер з силою жбурнув Максові в лице перші великі краплі дощу. Хлопець додав швидкості, хоча його ноги ще не відпочили після ранкового марафону. До будинку на узбережжі залишалася пара кілометрів. Макс зрозумів, що не може просто прийняти розповідь старого, гадаючи, нібито вона пояснює все. Фантасмагоричний сад статуй і події цих перших днів у селищі свідчили про те, що зловісний механізм запущено, і ніхто не може передбачити, що станеться відтепер. Макс вирішив — з допомогою Роланда й Алісії чи без — продовжити розслідування й докопатися до істини, розпочавши з того єдиного, що, здавалося, могло привести до суті цієї загадки: з плівок Якоба Фляйшмана. Що більше Макс думав про цю історію, то більше переконувався: Віктор Крей розповів їм не всю правду. Далеко не всю.

* * *

Алісія з Роландом чекали на ґанку, коли змоклий до рубця Макс залишив велосипед під гаражним навісом і прибіг, щоб сховатися від зливи.

— Це вже вдруге на цьому тижні такий дощ, — засміявся Макс. — Якщо так триватиме й далі, я закоцюрблюся. Ти ж не повертатимешся назад у таку хлющу, Роланде?

— Боюся, що доведеться, — озвався той, дивлячись на щільну завісу дощу. — Не хочу залишати дідуся самого.

— Принаймні візьми плаща, бо підхопиш запалення легенів, — наказала Алісія.

— Плащ не потрібен. Я звиклий. До того ж це літня гроза. Вона швидко минеться.

— Голос досвіду, — пожартував Макс.

— Авжеж.

Приятелі обмінялися поглядами.

— Краще не повертатися до цієї теми до завтра, — докинула Алісія. — Міцний сон допоможе нам побачити все більш виразно. Здається, так завжди кажуть.

— Але хто сьогодні засне після такої історії? — заперечив Макс.

— Твоя сестра має рацію, — мовив Роланд.

— Дурниці,— відрубав Макс.

— Поговорімо про інше. Завтра я знову збираюся поплавати під водою біля корабля. Можливо, виловлю секстант, який дехто впустив, — проказав Роланд.

Макс подумки формулював нищівну відповідь: мовляв, це не найкраща ідея — знову плавати під водою біля «Орфея», однак Алісія випередила його.

— Ми будемо там, — озвалася вона.

Шосте чуття підказало Максові, що сестра відповіла в множині з простої чемності.

— Тоді до завтра, — блискучі очі Роланда дивилися на Алісію.

— Я теж тут, — лагідно нагадав Макс.

— До завтра, Максе, — Роланд уже прямував до велосипеда.

Залишаючись на ґанку, брат із сестрою дивилися, як Роланд їде під дощем, поки його силует не загубився вдалині.

— Перевдягнися, Максе. А я тим часом приготую щось на вечерю.

— Ти? Ти не вмієш куховарити.

— А хто тобі сказав, що я куховаритиму, юначе? Тут тобі не готель. Мерщій додому, — скомандувала Алісія, лукаво усміхаючись.

Макс вирішив дослухатися сестриної поради й увійшов у дім. Через відсутність Ірини й батьків він почувався незваним гостем у чужій оселі, якою з першого дня здавався йому будинок на узбережжі. Піднімаючись сходами до своєї кімнати, він подумав, що вже два дні не бачить огидного Ірининого кота. Він не вважав це страшною втратою, й думка про кота одразу вивітрилася у нього з голови.

* * *

Вірна своєму слову Алісія не згаяла на кухні жодної зайвої секунди, приготувавши лише найнеобхідніше. Вона вкраяла кілька скибок житнього хліба, намастила їх маслом і мармеладом і поставила на стіл дві склянки молока.

— Помовч, — пригрозила Алісія. — Я народилася на світ не для того, щоб куховарити.

— Не зарікайся, — озвався Макс, якому не дуже хотілося їсти.

Вечеряли мовчки, чекаючи, що от-от задзвонить телефон і вони взнають новини з лікарні, але телефон мовчав.

— Можливо, вони телефонували раніше, коли ми були на маяку, — припустив Макс.

— Можливо, — пробурмотіла Алісія.

На обличчі сестри відбилося занепокоєння.

— Якби щось сталося, вони б зателефонували ще, — розважливо проказав Макс. — Усе буде гаразд.

Алісія ледь усміхнулася братові, переконавши Макса в його природженій здатності підбадьорювати інших аргументами, в які він сам не вірив.

— Сподіваюся, — згодилася Алісія. — Я, мабуть, піду спати. А ти?

Допивши молоко, Макс обвів поглядом кухню.

— Я зараз, от тільки щось іще з’їм. Я зголоднів, — збрехав хлопець.

Щойно двері до кімнати Алісії зачинилися, Макс відсунув склянку й пішов до гаража на пошуки ще якихось плівок із колекції Якоба Фляйшмана.

* * *

Макс увімкнув проектор, і зі жмута світла на стіні з’явилася розпливчаста картина того, що здавалося сукупністю символів. Зображення поступово сфокусувалося, і Макс зрозумів, що гадані символи — ніщо як розміщені в колах цифри, і те, що він бачить — циферблат годинника. Стрілки не рухалися, й від них на циферблат лягали тіні — можна було припустити, що зйомки проводилися сонячної днини або при яскравому освітленні. В кадрі ще кілька секунд був циферблат, а потім — спершу дуже повільно, а тоді дедалі швидше — стрілки годинника почали рухатися в зворотному напрямку. Камера одсунулася назад, і глядач на власні очі міг пересвідчитися, що