Читати книгу - "Володар Туману"

від контори до мого дому. З вікна їдальні я бачив, що незнайомець стоїть унизу й чекає на мене. Недовго вагаючись, я вийшов на вулицю, готовий викрити загадкового підглядача. Це був Ричард Фляйшман; він тремтів од холоду, роки прорили зморшки на його обличчі. Він мав очі людини, яку цькували все життя. Я запитав колишнього приятеля, скільки місяців він не спав. Змусив його піднятися й напоїв гарячою кавою. Не наважуючись дивитися мені в очі, він заговорив про ту давню ніч і балаган доктора Каїна.

Я без зайвої балаканини поцікавився, чого зажадав од нього Каїн в обмін на здійснення мрії. Фляйшман, на обличчі якого відбилися страх і сором, опустився переді мною навколішки й, плачучи, попросив моєї допомоги. Я не звернув уваги на його тужбу й наполіг, аби він дав мені відповідь. Що він пообіцяв докторові Каїну за його послугу?

— Мого первістка, — мовив він. — Я пообіцяв йому мого первістка…

* * *

Фляйшман зізнався, що багато років потайки давав дружині ліки, які не дозволяли їй завагітніти. Однак із плином часу Ева Фляйшман впала в сильну депресію, й відсутність такого жаданого нащадка перетворила їхній шлюб на пекло. Фляйшман боявся, що коли Ева не завагітніє, то невдовзі збожеволіє або порине в таку глибоку тугу, що її життя поволі згасне, мов свічка без повітря. Він сказав, що не має до кого звернутися, і попросив у мене пробачення й допомоги. Зрештою я відповів, що допоможу йому, але не через нього, а через ті узи, які досі єднали мене з Евою Грей, і в пам’ять про нашу стару дружбу.

Того ж вечора я виставив Фляйшмана зі свого дому, але не з тим наміром, про який подумав цей чоловік, котрого я колись вважав своїм приятелем. Я йшов за ним назирці під дощем через усе місто, запитуючи себе, навіщо я це роблю. Сама лише гадка про те, що Еві Грей, котра відкинула мене, коли ми обоє були молоді, доведеться віддати свою дитину цьому жалюгідному чаклунові, була нестерпною, й цього було досить, аби я знову зустрівся сам-на-сам із доктором Каїном, хоча молодість моя вже розтанула і я щораз краще усвідомлював, що можу програти цю гру.

Фляйшман привів мене до нового лігва мого давнього знайомця, Володаря Туману. Мандрівний цирк був тепер його домівкою, і, на мій подив, доктор Каїн відмовився від свого титулу віщуна та провидця й виступав тепер у новому амплуа — скромнішому, але водночас відповіднішому до його почуття гумору. Тепер він був блазнем із пофарбованим у білий і червоний кольори обличчям, хоча його очі, що мінилися різними кольорами, виказали б його навіть під дюжиною шарів гриму. На щоглі біля цирку Каїна височіла шестикутна зірка, і чаклун оточив себе всілякою потолоччю, що під виглядом мандрівних артистів, здавалося, приховувала щось дуже лихе. Два тижні я стежив за цирком Каїна й невдовзі виявив, що за потертим жовтуватим наметом переховується небезпечна зграя ошуканців, злочинців і крадіїв, які вдавалися до грабунку скрізь, де пролягала їхня путь. Я дізнався також, що оскільки доктор Каїн не церемонився, вибираючи собі прислужників, то за ним тягнувся моторошний слід злочинів, зникнень і пограбувань, які не пройшли повз увагу місцевої поліції — вона нюхом чуяла сморід, що його залишав по собі цей примарний цирк.

Звісно, Каїн розумів, що й до чого, тож вирішив якнайшвидше ушитися з країни разом зі своїми друзяками, але зробити це слід було потайки, по можливості обминувши надокучливі поліцейські формальності. Відтак, скориставшись картярським боргом, який так вчасно піднесла йому на таці дурість капітана-голландця, Каїн тієї ночі сів на корабель. А за ним і я.

Те, що сталося в ту буряну ніч, я сам не можу пояснити: страшна негода потягла «Орфея» назад до берега й жбурнула на рифи, проломивши при цьому корпус і відкривши течу, так що судно затонуло за лічені секунди. Я переховувався в одному з рятівних човнів, який викинуло з корабля, коли той наразився на риф; хвилі прибили човен до берега. Це врятувало мені життя. Каїн зі спільниками переховувався в ллялі під якимись ящиками, побоюючись військового контролю при проходженні каналу. Ймовірно, коли крижана вода затопила нутрощі корабля, вони навіть не збагнули, що сталося…

* * *

— Але ж, — нарешті урвав старого Макс, — їхні тіла так і не знайшли.

Віктор Крей згодився.

— Під час таких бур море часто поглинає тіла, — уточнив доглядач маяка.

— Однак повертає їх назад, нехай навіть через багато днів, — завважив Макс. — Я читав про це.

— Не вір усьому, що прочитаєш, — мовив старий, — хоча в цьому разі це правда.

— Що ж тоді сталося? — втрутилася в розмову Алісія.

— Багато років у мене була одна версія, в яку я сам не вірив. Тепер, здається, вона підтверджується…

* * *

— Я єдиний вижив після аварії «Орфея». А проте, опритомнівши в лікарні, зрозумів, що сталося щось дивне. Я вирішив побудувати цей маяк і залишитися жити тут, але про це ви вже знаєте. Я знав, що та ніч не означала зникнення доктора Каїна, а лише давала перепочинок. Тому я залишався тут усі ці роки. З часом, коли батьки Роланда померли, я став опікуватися ним, а він зробився моїм єдиним товаришем у добровільному вигнанні.

Втім, це ще не все. З роками я припустився другої фатальної помилки. Я надумав зв’язатися з Евою Грей. Хотів узнати, чи мало якийсь сенс усе, через що мені довелося пройти. Фляйшман випередив мене і, дізнавшись, де я мешкаю, прийшов до мене. Я розповів йому про все, що сталося, і це, здається, звільнило мого колишнього приятеля від усіх примар, що мучили його впродовж років. Він вирішив звести будинок на узбережжі, і невдовзі народився маленький Якоб. Це були найкращі роки в житті Еви. Поки її син не помер.

Того дня, коли Якоб Фляйшман утопився, я зрозумів, що Володар Туману ніколи нікуди не зникав. Він залишався в тіні, неквапно чекаючи, коли якась сила знову приведе його в світ живих. І ніщо не має такої сили, як обіцянка…

Розділ одинадцятий

Коли старий доглядач маяка закінчив свою оповідь, на годиннику Макса була майже п’ята. Знадвору над бухтою замрячило, і вітер з моря стукотів у віконниці будиночка при маяку.

— Наближається буря, — мовив Роланд, вдивляючись у свинцевий обрій над морем.

— Час повертатися додому, Максе, — проказала Алісія, — тато скоро зателефонує.

Макс не надто впевнено згодився. Він повинен був добре обміркувати все,