Читати книгу - "Вибрані листи"

треба звернути з чотирнадцятого стовпа[56], а з Остійської — з одинадцятого. Далі — переважно піщані ґрунти, тож візком їхати туди і важче, й довше. А от верхи і коротше, й вигідніше. Поки їдеш, бачиш, куди не глянь, різні околиці: дорогу то наче стискає обабіч зустрічний ліс, то вона біжить серед широких, аж до обрію, зелених лугів; багато овечих отар, кінських табунів, чимало стад великої рогатої худоби: зима зігнала їх з гір, от вони аж вилискують тут, годовані травами, під весняним сонцем.

Вілла — з різними вигодами, але значних видатків не потребує. Спершу заходиш в атрій[57], хоча непоказний, але все тут на місці, усе зроблене зі смаком; далі, літерою «D» вибудовані портики, що наче обіймають невеликий, але милий майданчик — прекрасний затишок при негоді: захистом від неї — слюдяні вікна, та головно — широка, спадиста крівля. Навпроти — веселий перістиль, за ним — гарненький, що виходить до узбережжя, трікліній; коли під подувами африка хвилюється море, то його припорошують, розбившись об берег, останні хвилі. З усіх трьох боків трікліній має двері й не менші од дверей вікна, тож із тих бокових вікон, а також із чільного, трікліній дивиться мовби на три моря. А коли озирнешся, то через перістиль, портик, майданчик, іще через портик і атрій бачитимеш вдалині й ліси, і гори.

Від тріклінію зліва, дещо в глибині, — простора спальня, за нею трохи менша; в одне її вікно світить ранкове сонце, у друге, довше тут затримуючись, — вечірнє; море від неї не так уже близько, тож і дивитися на нього можна, не боячись налітної хвилі. Кут, що перекритий стіною між цією кімнатою і тріклінієм, освітлює яскраве, аж камінь розпікає, полуденне сонце. Мої домашні влаштовують тут зимовий табір, а ще — гімнасій; тут цілковите затишшя, хіба що, коли раптовий вітер чи то захмарює, чи вичищує небо, те місце на якийсь час порожніє. До цього кута прилягає заокруглена у вигляді абсиди кімната, яку, з рухом сонця, по черзі освітлюють усі вікна. В її стіну, як у книгозбірні, вбудована шафа, де складено ті книжки, які потрібно не просто читати, а перечитувати. Тут же й спальня — через невеличкий коридор, уздовж якого по обидва боки трубами розходиться помірне, здорове тепло. Решта цього крила призначена для рабів і відпущеників, але більшість кімнат такі чисті, що в них і гостей можна приймати.

У другому крилі є з особливим смаком викінчена кімната; сусідня з нею — чи то велика спальня чи середньої величини їдальня, що по вінця у світлі від сонця й від моря. Одразу за нею — кімната з передпокоєм; щодо висоти, то вона літня, а щодо затишку — зимова: жоден вітерець сюди не впурхне. За цією ж стіною — ще одна кімната, теж із передпокоєм.

Далі — лазня з просторим фріґідарієм: два басейни, що видаються мовби вихлюпнутими з протилежних стін звивистими затоками, доволі місткими, якщо зважити, що поруч — море. Тут же — кімната для натирання, гіпокауст, парильня; ще дві, радше приємні, аніж розкішні, кімнатки. До них прилягає чудовий басейн з гарячою водою; плаваючи в ньому, бачиш море. Неподалік майданчик для гри в м’яч, де навіть на схилку дня припікає сонце.

Тут височить вежа з двома підвальними приміщеннями, стільки ж їх — у ній самій; окрім того, є тут їдальня, з якої видно морську далінь, широчінь узбережжя й пречудові вілли. Є ще й друга вежа, а в ній кімната, де бачиш і схід, і захід сонця; за нею комора й шпихлір, а під ним трікліній, де при розбурханому морі чутно лишень гул, але й він ледь сягає сюди, затихаючи; трікліній вікнами звернений на сад і на доріжку, що веде довкола нього.

Доріжка обсаджена з обох боків буксом або, якщо буксу немає, то розмарином: букс пишно розростається, коли він під захистом якоїсь крівлі, а просто неба, під вітром, та ще й коли навіть здалеку його припорошує морська вода, він усихає. До тієї доріжки з внутрішнього боку прилягає ніжний тінявий виноградник; земля тут м’яка, подається й під босою ногою. В саду багато шовковиці й смокви: для цих дерев ґрунт тут дуже сприятливий, для інших — не такий. Цим видом з їдальні, одаль від моря, можна насолоджуватися не менше, аніж видом на море із самого узбережжя. Позаду дві кімнати; під їхніми вікнами вхід до вілли й ще один щедрий на плоди, як у селі, розлогий сад.

Звідси, схожий на суспільну забудову, із вікнами з обох боків, тягнеться криптопортик; до моря вікон більше, до саду — менше: через два — по одному. При ясному, тихому дні, навіть коли звідкілясь і залетить вітерець, відчиненими залишаються ті з вікон, у які він і не дихне. Перед криптопортиком — квітник із запашними левкоями. Сонячне проміння, відбиваючись від криптопортика, стає ще палкішим; отож він водночас і тепло затримує, і захищає від аквілона: наскільки нагрітою є передня стіна, настільки прохолодно — навпроти. Подібною перепоною є він і для африка; так от і всі інші подуви, що налітають на його стіни, ті на цю, ті на іншу, — він підкошує і покінчує з ними. Тому-то приємно в ньому взимку, а ще більше влітку: тінь від нього до обіду лягає на квітник, після обіду — на прилеглі до нього частини саду й доріжки для прогулянок; у крок із днем, який і росте, й маліє, — то коротшає, то довшає обабіч криптопортика й супутниця сонячного дня — тінь. У самому ж криптопортику сонця найменше тоді, коли воно, вкрай розгарячене, нависає над самою його крівлею. А ще ж крізь відчинені вікна сюди влітають і вилітають легкі західні подуви, тож повітря тут ніколи не буває важким, застояним. За квітником, криптопортиком і садом є приміщення, які я особливо, по-справжньому люблю, бо сам же їх обладнав. Є тут солярій, одним боком звернений до квітника, другим — до моря, обома ж — до сонця; двері спальні провадять до криптопортика, з вікна — видно море.

Із середини стіни, навпроти, виступає вишукано обладнаний ґанок, який, варто лиш приставити чи відставити ширму, може бути або додатком до спальні, або окремим приміщенням. Вміщається тут ліжко і два крісла; в ногах — море, за спиною — вілли, в головах — ліси: скільки вікон, стільки й видів відкривається різних. Побіч — спальня