Читати книгу - "Вибрані листи"

class="a">[44], який, прочитавши родосцям промову Демосфена й побачивши, як вона всіх захопила, кажуть, додав від себе: ti de? Еі autu tu theriu ekusate![45] А читав же Есхін, lamprophonotatos[46], якщо вірити Демосфену, — і він же визнав, що ця промова прозвучала б набагато краще, якби виголошував її сам укладач.

Усе, бачиш, спонукає тебе, щоб ти почув Ісея, хай би й для того, щоби сказати: я його слухав. Бувай здоровий.

Лист 6

Пліній Авітові[47] — вітання

Довго було б дошукуватися (та чи варто?), як то трапилося, що я, ледь не випадкова у тому товаристві людина, опинився на обіді в одного добродія, який, на його думку, — щедрий і дбайливий, на мою ж — і скупий, і, водночас, розтратливий. Йому і ще небагатьом із гостей подавали вдосталь усього найсмачнішого, іншим — абияке, і то скупо. Навіть вино у маленьких плящинах він розподілив за трьома сортами (вибирати чи відмовлятися не можна було): одне для себе й для нас, друге — для друзів скромнішого стану (сортував і їх), третє — для своїх і моїх відпущеників. Зауважив це мій сусід, що найближче прилягав на ложі, й запитав мене, чи я схвалюю таку гостину. — «Звісно ж, ні,  — відповів я. — «А ти, — повів він далі, — якого звичаю дотримуєшся?» — У мене всім подають однаково: запрошую ж людей, щоб їх пригостити, а не принизити; як зрівняв усіх запрошенням до столу, так само зрівнюю і всім тим, що на столі». — «Чи також і відпущеників?» — «Також і їх. Вони ж бо в мене гості, а не відпущеники». — «І дорого тобі обходиться така гостина?» — «Аж ніяк». — «Як таке може бути?» — «А так, що мої відпущеники п’ють не те вино, яке я п’ю, а я п’ю те, яке вони п’ють»[48].

То не буде для тебе витратно, клянуся Гераклом, коли ділитимешся з багатьма тим, що споживаєш сам, аби лиш лакомство поскромнити. Його й треба приборкати, сказати б, довести до норми, і якщо хочеш заощадити гроші, то краще зробити це, поскромнюючи себе, аніж інших принижувати.

Навіщо все це розказую? Щоб тобі, обдарованому юнакові, розкішно заставлений стіл у декого не видався, бува, ощадністю господаря. А що я люблю тебе, то, відповідно, й належить на таких-от прикладах показувати, чого тобі варто уникати[49]. Отож пам’ятай: нічого не треба так остерігатися, як того дивного товариства розкоші й скнарості; і те, й те зокрема є чимось найгидкішим, а в парі — то вже й сказати годі. Бувай здоровий!

Лист 8

Пліній Канінієві[50] — вітання

Щось обдумуєш, рибалиш, полюєш чи займаєшся усім цим водночас?[51] Таку можливість дає наш Ларій: тут і риби в озері вдосталь, і звірини в лісах, що довкола того озера, одне слово, повний, по вінця, спокій, затишок — запрошення до усамітнених студій. Та чи втішаєшся усім цим разом, чи зайнятий чимось одним — не можу сказати «заздрю», лишень сумую, що я того позбавлений. А так хотілося б, як хворому — вина, лазні, джерельної води!.. Невже ж то ніколи я не обрубаю, якщо вже розв’язати їх годі, ті пута, що так мене туго опутали? Гадаю, що ніколи. Бо до старих обов’язків додаються нові, хоча й з давнішими я ще не впорався. Так ото з дня на день, вузлами й кільцями, оплутуючи мене, видовжується той ланцюг нескінченних моїх занять та обов’язків! Бувай здоровий!

Лист 10

Пліній Октавієві[52] — вітання

Який же ти терплячий, я сказав би радше впертий чи навіть жорстокий у своїй впертості чоловік! Доки ж ти будеш так ото заздрити: собі — у голосній славі, нам — у приємності? Дозволь же їм бути на устах у людей ген на усіх тих просторах, де лише звучить латинське слово. Надто вже довго, надто давно ми очікуємо, а відкладати далі й марно затягати час ти просто не повинен. Кажу про твої вірші; вони й так уже стали відомими — проти твоєї волі вирвалися з того запертя. І якщо не збереш їх докупи, то вони, мандрівні, врешті, натраплять на когось такого, хто оголосить себе їхнім автором. Май перед очима смертність; єдине, що може від неї вберегти, — твої вірші: все інше, й самі люди, — все воно, крихке й нетривале, все йде під укіс, минає.

Правитимеш своє: «Мої друзі розглянуться, що тут і до чого». Що ж, бажаю тобі таких вірних, таких освічених і таких працьовитих друзів, які й захотіли б, і змогли б узятися за цю нелегку справу. А втім, подумай, чи то не легковажність — надіятися на інших у тому, до чого сам не берешся?

А щодо видання, то якої ти думки наразі? Раджу частіше виступати перед слухачами: це заохотить тебе до видання і ти, врешті, пізнаєш ту радість, яку я смакую за тебе наперед, і то недаремно. Уявляю собі, скільки то збереться твоїх шанувальників, які оплески, які схвальні вигуки у тебе попереду, навіть тиша — та, якій, читаючи свій твір, радіємо більше, аніж голосному схваленню; тиша — загострена й напружена, спрагла подальших слів. Тож годі тобі безконечним затягуванням позбавляти свою працю такої вже вготовленої для неї нагороди. А подальше затягування вже й небезпечне: воно може видатися лінивством, дармуванням, ба, й боязливістю. Бувай здоровий!

Лист 15

Пліній Валеріанові[53] — вітання

Як там твій старий маєток у краю марсів?[54] А нова покупка? Чи подобаються тобі поля, що стали вже твоїми? Нечасто таке буває: придбане вже не так тішить, як жадане. Материнський маєток не надто мене щадить, але мені тут приємно, бо це ж — материзна. Загалом же від довгої терплячості весь я наче мозолем узявся. А втім, годі вже тих нарікань! Негарна то річ — нарікати. Будь здоровий!

Лист 17

Пліній Галлові[55] — вітання

Дивуєшся, чому я так люблю свій Лаврентин чи, якщо волієш, мій Лаврент. Перестанеш дивуватися, якщо пізнаєш усі принади вілли, догідність місцевості, широту побережжя.

Вілла віддалена від Рима на сімнадцять миль, отож, залагодивши усі справи, ти можеш провести там ще добру частину дня. Доїзд до вілли не один: провадять туди і Лаврентійська, й Остійська дороги; з Лаврентійської