Читати книгу - "Доторк"

— Не треба. Я вловила суть. Мені краще зробити аборт?

Лікар зняв окуляри, оголив блідо-сині очі, зморщене обличчя здавалося дуже стомленим.

— Я б хотів вам щось порадити. Вам обом буде легше, якщо скажу, що немає інших варіантів. Та я не маю права вирішувати таке за вас.

Карен сподобалося, що він так сказав. Це із самого початку одна з причин, чому вона в ньому впевнена. Лікар Лірой нічого не вигадує, коли ділиться зі своїми пацієнтками досить похмурими знаннями, і чесний, коли дійсно чогось не знає.

— Тут нема правильного чи неправильного вибору, — сказав він, — найкращого чи найгіршого варіанта. Будь-який вибір буде жахливим ризиком. У такі моменти жіноча інтуїція може спрацювати ліпше, ніж рішення спеціаліста.

Її долоні на колінах скидалися на двох незнайомок, що зустрілися, вагалися, торкалися, стискали одна одну.

— Які в мене варіанти?

— Якщо вирішите залишити дитину, є значна ймовірність викидня в будь-який період, що наразі дуже небезпечно. Якщо вагітність протриває до кінця, можна очікувати проблем зі згортанням крові; пологи будуть найменш серйозною проблемою. Я б сказав, що ви цілком виправдано можете не ризикувати своїм життям; організувати аборт буде зовсім нескладно. Попри ваш ослаблений стан, цього разу, думаю, загроза буде незначна, якщо вирішите відразу.

— А потім?

— Що довше чекаєте, то більша небезпека.

— А я… потім… пізніше… зможу мати дітей?

Лікар Лірой потер бліді тонкошкірі руки й скривлено втупився в них.

— Сумніваюся. Якийсь час унаслідок дії радіації ви обоє будете безплідні. Як довго — невідомо. Можливо, тимчасово, можливо, назавжди. Беручи до уваги всі деталі, я б сказав, що це малоймовірно. Але, звісно, з новими ліками… — Він знизав плечима.

Карен відхилилася назад, відчуваючи, як тремтять губи.

— Невесела картина.

Лікар Лірой розвів руки, показуючи, що це все, що в них поки що є.

— Ви хотіли знати найгірше.

Вона ковтнула слину, силкуючись не розплакатися. Будь-яке рішення буде неправильне.

— Гірше й не могло бути.

— Ще й як могло! — різко заперечив він. — Ви могли померти. — Карен не спромоглася знайти на це відповіді, тож він узяв її за руку, щоб заспокоїти. — Якби я думав, що ви знову зможете народити дітей, мене б спокушала думка вирішити все самому й порадити аборт. Але в цій ситуації вам доведеться вирішувати самотужки. Якщо хочете, можете прийти ще раз із чоловіком, і я буду радий усе знову обгово…

— Ні, я не хочу, щоб він щось знав поки що. — Ці слова вилетіли до того, як вона була впевнена, що каже. — Спочатку хочу сама все обдумати й сама вирішити. — Карен трохи помовчала, потім додала: — Після того, що сталося, у нас не буде навіть шансу всиновити чи вдочерити. Тому тут пан або пропав. Правда?

— Якби я міг чимсь допомогти…

— Скільки я маю часу на те, щоб вирішити?

— Не зволікайте надто довго. З кожним тижнем ситуація стає дедалі нестабільнішою. У вас уже четвертий місяць. Щонайбільше — до наступного місяця.

3

Спочатку Барні приголомшила думка про те, що доведеться відновлювати маршрути, якими він ходив. Як він може пам’ятати всі місця, які відвідав, і як дивитися в очі людям, яких заразив?

— Можете вважати це епідемією, яку ми швидко взяли під контроль, — порадив Ґерсон. — Що швидше ми дістанемося до всіх, з ким ви контактували, то вищі будуть шанси запобігти поширенню. Почніть із перелічення всіх місць, які ви відвідали з часу інциденту, які можете пригадати. Не переймайтеся послідовністю. Ми відправимо кілька наших команд, щоб працювали одночасно. Ми не очікуємо, що ви пригадаєте всі місця, куди ходили, чи всіх, з ким спілкувалися, але, як тільки почнете, у вас виникатимуть асоціації з певними місцями — де ви були відразу перед цим чи після, якими вулицями ходили, з ким балакали. Не турбуйтеся так. Люди думають, що й половини місць не пригадають, але більшість згадують. Ви ніби переживатимете ті події заново.

Спочатку Барні згадав похорон діда, але йти на цвинтар не хотів. Зрештою, радіоактивний пил мертвим не нашкодить (як близько до пилу Теофіл Шутарек лежить тепер?). Тоді усвідомив, що інші люди відвідуватимуть цвинтар і доглядачі працюватимуть біля могили, де він перед тим ходив. Треба подумати про них. Це не він вирішує, що пропускати. Він розповів Ґерсонові про похорон.

Барні сів попереду, разом із Бендіксом, у білий фургон, сам Ґерсон сидів позаду з Макнайтом. Вони знали дорогу через Гемтремк, і, згадуючи, що тут розташована ще одна фабрика, Барні замислився, чи «Трейсер контрол» уже не працювала в цьому місті раніше. Коли вони прибули на цвинтар Святого Хреста, Барні усвідомив, що не зможе пригадати, де розташована могила.

— Можемо перевірити в конторі.

— У нього прізвище не Старк, до речі. Шутарек. Теофіл Шутарек.

— Батько вашої матері?

— Ні! — відрізав Барні. — Батько батька.

Він бачив, як підскочили брови Ґерсона, і, попри рішучий намір контролювати себе, Барні знав, що його образу було видно, поки він пояснював, як змінив ім’я з Броніслава Шутарека на Барні Старка.

— Розумію, — відповів Ґерсон.

Чому він завжди почувається так, ніби зобов’язаний пояснювати й захищати те, що зробив?

— Як ви можете розуміти? Хіба й самі змінили ім’я, щоб пробитись у світі? Як можете знати, як це — відрізати своє коріння й до кінця життя думати, чи правильно зробив?

— Мав на увазі, що зрозумів те, що ви мені розповіли, а не ваш емоційний стан. Просто не так сформулював. Вибачте, якщо цим образив.

— Я на межі, — сказав Барні. — Після того, як змінив ім’я, батько зрікся мене й попередив, щоб я більше ніколи не приходив у його дім. Він дуже емоційна людина. Мій двоюрідний брат Стефан, який жив з нами з дитинства, зайняв моє місце. Тепер батько називає Стефана своїм сином. Проблема в тому, що, коли похорон закінчився, він пішов кудись напитися, а я повернувся додому з мамою й братом.

— Проходити старими маршрутами часто буває незручно, — сказав Ґерсон. — Людина за три тижні може зробити багато такого, про що вона не хотіла б, щоб інші знали. Усе, що ви нам розповісте, буде цілком таємне, запевняю вас.

Барні знав, до