Читати книгу - "Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі"

Повернення матері застало її зненацька. Лоліта вимогливо запитала, чи правда, що її батько — ельф. Мати, збентежена, мовчала, доки Лоліта не показала щоденник, вимагаючи пояснень. Після важкої паузи мати зізналася: батько був ельфом, пішов заради свого королівства і не повернувся.

Лоліта відчула гіркоту обману і гнів: роки брехні та звинувачень на адресу батька, якого вона ніколи не знала. Можливо, він не зрадив їх, а потрапив у біду.

З болем у серці Лоліта залишила дім. Із тіні за нею уважно спостерігали гноми, а поруч стояв Астреніус, розуміючи, що доля почала розкриватися.

Лоліта сиділа з подругами на затишній кухні Вікторії, але їй було важко зосередитися на розмові. В її голові крутилися думки про те, що вона щойно дізналася — її батько був ельфом. Це зізнання приголомшило не тільки її, а й усіх її друзів. Вікторія та Емі не могли повірити її словам.

– Як це можливо? – здивовано запитала Вікторія.
– Мені важко в це повірити... – додала Емі, все ще приголомшена.

Лоліта замислилася, а потім різко встала.
– Я більше не можу мовчати, – сказала вона, подивившись на подруг. – Мій батько... він був ельфом. Це не просто казка, це реальність.

У цей момент з кухні почувся дивний шум, наче щось заворушилося в холодильнику. Подруги з жахом подивилися одна на одну, а потім кинулися до кухні, де з холодильника вилазили кілька маленьких постатей. Це були гноми з короткими бородами та яскравими капелюхами. Дівчата закричали від страху, а деякі схопили сковорідки, готові захищатися.

Один із гномів, найстарший, підняв руку, закликаючи всіх до тиші.
– Спокійно, любі мої. Ми не вороги. Ми прийшли до Лоліти, бо знали її батька, – сказав гном глибоким і впевненим голосом.
– Хто ви? Що вам потрібно? – запитала Вікторія, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

Гном, який назвався Мудрецем, продовжив:
– Ми прийшли з важливою звісткою, – пояснив він. – Лоліто, твій батько був великим ельфом. Він прийшов у цей світ, щоб захистити королівство. Ти — обрана. Це твоя доля.

Лоліта відчула, як її серце завмерло. Вона завжди відчувала, що її життя пов’язане з чимось великим, але тепер усе стало зрозуміло.
– У тебе є сила, Лоліто, – додав Мудрець, – і ти повинна звільнити принцесу Аврору, яка знаходиться в темниці Зла. Це твоє призначення.

У кімнаті запала тиша. Подруги дивилися на Лоліту з сумнівом, не знаючи, як реагувати. Але Вікторія, попри свої сумніви, відчула, що в цьому є щось справжнє.
– Забагато знаків веде до правди, – нарешті сказала вона. – Я вірю тобі, Лоліто.

Тим часом гноми почали розпаковувати свої речі, ніби збиралися залишитися. Один із них, Грандор, підійшов до Лоліти та поклав їй руку на плече.
– Ми будемо з тобою, – сказав він. – Разом ми вирушимо до королівства.

Так розпочалася нова глава в житті Лоліти. Її чекала велика місія, і вона знала, що шлях буде нелегким. Але тепер у неї були не тільки сили, а й вірні друзі, готові допомогти. Вони вирушать у небезпечну подорож, щоб звільнити принцесу та повернути мир у королівство.

У цей час Астреніус зустрівся зі Світланою. Він передав їй важливе послання.
– Лоліта повинна вирушити до королівства, – сказав чарівник. – Її доля кличе її туди.
Світлана сиділа, думаючи про всі роки мовчання, про свій страх, але тепер вона знала, що Лоліті належить прийняти свій шлях.
– Я згодна, – промовила Світлана, стримуючи сльози. – Нехай вона виконає свою долю. Я не можу її зупинити.
Астреніус, кивнувши, покинув її, взявши на себе обов’язок передати слова Світлани Лоліті: слова любові та жалю за те, що вона не змогла бути поруч всі ці роки.

Максуд разом із друзями, Сашком і Дімою, вийшли темною вулицею, коли небо раптом затяглося хмарами. Світлом служила лише ледь помітна смужка місяця, що осяювала поламані ліхтарі. Хлопці ще не встигли усвідомити, що відбувається, як на горизонті з’явилася постать. Потім ще одна. І ще. Привиди. Вони йшли, несучи із собою темряву й холод, тримаючи в руках чорні мечі, які віддзеркалювали слабке світло.

Хлопці завмерли, приголомшені. Тіла привидів не мали чітких контурів, лише туманні тіні, що розчинялися в повітрі, але їхні очі палали зловісним світлом. Вони рухалися швидко і наближалися до Лоліти, яка зникала десь у тіні будинків.

— Вони її знищать! — тихо промовив Сашко.
— Нам треба тікати! — вигукнув Діма.

Але їхні ноги, наче приречені, не слухалися. Привиди були вже зовсім близько, їхні мечі свистіли у повітрі, готові до удару. Лоліта залишалася беззахисною, і це стало останнім поштовхом для Максуда. Він схопив камінь, що лежав на тротуарі, й жбурнув його в одного з привидів. Інші хлопці теж кинулися в бій, навіть не усвідомлюючи, що роблять.

Але камені, що летіли в привидів, не завдавали їм шкоди. Ті лише трохи хиталися і продовжували рух уперед.

— Треба йти! — крикнув Максуд, розуміючи, що без магії їм не встояти.

І тут, немов із небес, з’явився він. Великий чарівник Астреніус. У руках він тримав могутній посох, на кінці якого палахкотіло синє світло. Він вигукнув:

— Відступіть, нерозумні!

Привиди почали відступати, їхні очі тьмяніли, а мечі розчинялися в тумані. Магічний потік повітря, що піднявся від посоха, ніби розвіяв темряву, і вони зникли.

Хлопці стояли приголомшені. Вони не могли повірити своїм очам. Це був справжній чарівник. Максуд замовк, а Сашко і Діма, ніби прокинувшись від жахіття, подивилися на нього з повагою.

— Ви не розумієте, — продовжив чарівник.

Ось переклад українською мовою:

Поки гноми розповідали Лоліті історію, дізнавшись про її день народження, вони вирішили заспівати їй пісню гномською мовою. Пісня була весела, гноми сміялися й танцювали, навіть Емі приєдналася до них. Але раптом двері різко відчинилися, і в кімнату вбігли Максуд із друзями та чарівник.

— Привиди! — крикнув Максуд, переводячи подих. — Вони переслідують Лоліту!