Читати книгу - "Усмішка, Марія Залевська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Я знав, що ти повернешся.
Він стояв на даху дев'ятиповерхового будинку. Навколо тільки зірки.
Аріана з'явилася непомітно.
- Розкажи мені про себе, - попросив він. – Адже ми зовсім нічого не знаємо одне про одного.
«Це ти зовсім нічого не знаєш про мене», - Аріана усміхалася.
- Ну добре, - промовив він, сідаючи на краєчок даху. – Якщо ти не хочеш, я почну перший. Мені двадцять п'ять років. Я навчався в Академії мистецтв. Але потім кинув... Так вийшло...
Він кинув погляд на Аріану. Вона злегка повела головою і усміхнулася запитально.
- Від мене пішло Натхнення, - серйозно сказав він. І в очах запалала шалена туга.
Вмить він змінився. Зсутулився й опустив голову. Тепер він дивився не на зірки, а кудись униз, у чорну прірву, порожнечу. Аріана безшумно опустилася поруч.
Він мовчав. Тоді Аріана швидким імпульсивним рухом м'яко торкнулася волосся хлопця. Він підняв голову, і, знову впившись поглядом у небо, продовжив розповідь:
- І тепер я працюю. Встановлюю кондиціонери.
«Яка буденність», - здивовано і серйозно посміхалася Аріана.
- Ні, мені не подобається це, - він ніби виправдовувався сам перед собою. – Просто потрібні гроші. Утім, знаєш, а я вже навіть звик... Не працювати – це не жити. Марна трата часу... Ні, не уявляю...
Він подивився на Аріану. Погляди зустрілися. І розходитися не збиралися.
«Де я бачила ці вії?..»
«Які в неї очі... Кого вона мені нагадує?..»
- Тобі це нецікаво, я бачу. Знаю... Розкажи про себе, - попросив він і несподівано присунувся ближче.
Він щойно повернувся з весілля найкращого, втім, і єдиного, друга, і був у костюмі. Недорогий, але стильний. Від хлопця пахло гіркими цигарками і гарними парфумами. І трохи алкоголем.
Аріані, яка виросла зовсім на інших запахах, звикла до вишуканих і тонких ароматів, незрозуміло чому, але так подобався цей новий. Його.
«І навіщо його, цікаво, понесло на дах у такому стані?» - промайнуло в голові.
А запах вабив. У дівчини запаморочилося в голові. Ніби сама сп'яніла.
Вона теж присунулася ближче.
- Я нічого тобі не скажу, - прошепотіла Аріана, загадково усміхаючись.
- Чому?
- У кожній людині має бути таємниця, - невпевнено простягнула вона, так само усміхаючись.
- Та ти сама... таємниця! - гаряче заперечив він, сам чомусь усміхаючись. Інакше. Із хвилюванням. – Скільки тобі років?
Аріана здула світле пасмо, що впало на чоло.
- А яке значення має вік? – усміхнулася іронічно.
Він зам'явся і почухав ліву брову.
- Ти маєш рацію: жодного... Просто ти маєш такий молодий вигляд...
- Нісенітниця... Господи, яка нісенітниця! До чого тут це? – Аріана смішно потрясла головою й усміхнулася широко. – Ти боїшся, що я неповнолітня, чи що?
Насмішкувато й зухвало подивилася йому просто в очі.
Він чомусь почервонів.
Наступної миті стало дуже гаряче.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Усмішка, Марія Залевська», після закриття браузера.