Читати книгу - "Скарбник, Наталка Смеречинська"

- Якби не обставини , я б нізащо не прийшов до тебе, нечистий.

Процідив крізь зуби князь. На що дід глузливо посміхнувся:

-Я це знаю, ясновельможний пане, і знаю, чому ти прийшов. Вороги й камінчика не залишили з гордого і пишного Києва. Я чую, як стогне земля під копитами їх коней. Ще трохи й Батий буде тут. А ти готовий, князю, зустрічати гостей?

Запитав дід і весело розсміявся. Від гніву Данило стиснув руки в кулаки та сказати нічого не міг. Дух у своєму праві: князь до нього прийшов, а не він до князя.

- Що ти хочеш за те, щоб скарб мій зберегти до часу?

- Ну ціна моя відома тобі, княже, – очі Скарбника зупинилися на скривавленій руці Данила і жадібно блиснули, – і чим більше заплатиш, тим надійніше золото сховане буде.

- За цим діло не стане – кивнув князь – Та я хочу, щоб ніхто і ніколи, окрім мене, той скарб не міг забрати.

- Як скажеш, світлий князю, як скажеш. Їдь додому спокійно і чекай мене до перших півнів у своєму теремі. Візьміть з собою…ммм… шістьох найкращих воїнів. Думаю, буде достатньо.

Умова князю не сподобалась.

-А чи не занадто ти просиш, нечистий? Шість вірних гридрнів.

- Ну й не мідяки бідняка оберігати буду - княжий скарб. А скільки там золота…хмм.., а дорогоцінних камінців. Таких, мабуть, ні в Києві, ні в Орді ще не бачили,- дух глузливо закотив очі, - Але, якщо князю ціна недовподоби…

Скарбник почав повільно розчинятися в повітрі

-Чекай!! – крикнув князь – Нехай буде шість.

Потойбічна посмішка з’явилася на обличчі нечистого. На одну хвилиночку здалося, що маска звичайнісінького діда ось-ось злетить і князь побачить справжній вигляд химери. Але ні, Скарбник розчинився в морозному вечірньому повітрі не залишивши після себе й сліду. Лише десь зверху, над головою князя, зашуміли крони:

- До перших півнів...

Коней Данило зі своїми дружинниками гнав до Мичеська так, наче їх хтось переслідував. Охоронців князь не відпустив, наказавши знести всі скрині з княжою казною до власних покоїв. Ще двох вірних гриднів велів покликав на окремо розмову. Що їм говорив - невідомо, та вийшли ті воїни від ясновельможного пана засмучені, ховаючи очі від побратимів.