Читати книгу - "Кіт - цукерочка., Міріада Фаєр"

– Що у Вас трапилось?

– О, знаєте Оксано, це прозвучить дико, але коли я їхав, мені дорогу перебіг кіт, я натиснув на гальма та зупинився. Авто заглохло, та більш не завелось. – відповів Микита.

– І що в цьому дивного? – запитала я.

– А те, що кіт був в штанях. Не дивуйтесь, будь ласка, я не зійшов з розуму. Я чітко побачив, як його дупка в штанях, сховалась он в тих кущах. – вказуючи рукою, в сторону, промовив він.

Оглянувши чоловіка, я запитала:

– А, ви де вранці каву пили?

– Я не п'ю кави. – здивовано відповів він.

Погода псувалась все сильніше, евакуатора не було, ми сиділи в повній тиші.

Повернувши голову в сторону, я помітила, що Микита зблід.

– З вами все добре? – запитала я.

– Мабуть в мене впав цукор, я поспішав на співбесіду та не встиг перекусити. – відповів він.

– Часом не в ту фірму, що знаходиться за парком, ви поспішали? – запитала я, протягуючи йому цукерку, що подарував мені кіт.

– Саме в неї. Дякую. – відповів чоловік.

– Ну, а Вас чому не взяли, чи ви не встигли? – запитала я.

– А ви йшли туди на співбесіду? – здивовано запитав він.

– Так, я думала, що з отриманням цієї роботи, моє життя зміниться. Але, я не пройшла. – тяжко зітхнувши відповіла я.

Чоловік, якось дивно насупив брови, та запитав:

– І чому не пройшли?

– Не сподобався мій зовнішній вигляд. Хоча треба оцінювати людей за розумом, обгортку можна любу надягнути.

– Е, і хто Вам про це сказав? – не заспокоювався він.

– Та, яка тепер різниця, не пройшла.

– Просто я багато кого знаю, в тій фірмі, навіть шефа, то він не з тих людей, хто так би вчинив. – продовжив чоловік.

– Та до шефа, мене навіть не впустили, його секретар мене випхала. – проговорила я.

Він задумався на хвилину, а потім промовив:

– Ви допомогли мені, я допоможу Вам.

– Як? – запитала я.

– Я проведу Вас на співбесіду. Зараз поїде зі мною? – запитав він.

Задумавшись на хвилину, я погодилась, а що мені було втрачати. Хвилин за десять під'їхав евакуатор, за ним слідом таксі. Здавши авто, ми сіли в інше та поїхали до офісу.

Піднявшись на п'ятий поверх, ми попрямували до кабінету де мала б проходити співбесіди. Озирнувшись я побачила, що людей в холі стало тільки більше від того часу, що я тут була.

– Доброго ранку, Микита Олександрович. – промовила секретарка, що мене виперла.

Я здивовано підняла брів.

– Доброго Марино, тільки не для тебе. Прошу за десять хвилин занести в мій кабінет заяву на звільнення, по власному бажанню, не погодишся звільню за не компетентність.

Дівчина відкрила, потім швидко закрила рота, та відвернувшись пішла.

– Доброго ранку, вакансія перекладача зайнята, але тільки-но звільнилось місце мого помічника, хто бажає спробувати, запрошую на співбесіду. – промовив, голосно Микита.

– Ну то що, я ж казав, що знайомий з шефом. Ходімо підписувати договір. – промовив він. Дивлячись мені в очі.

Кіт, це все провернув той кіт. Що ж сподіваюсь, що колись я зустріну тебе знову, та зможу подякувати тобі — цукерочка — подумала я, міцно стискаючи обгортку від цукерки.

Кінець