Читати книгу - "Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі"

Ретельно намагаючись приховати хвилювання, Христина нервовими, смиканими рухами без кінця перекладала на столі документи, не в змозі вдатися в суть викладеного в них.

Покоївку на сьогодні вона відпустила, звужуючи коло осіб, які могли б надалі запідозрити недобре.

Звук домофона змусив жінку підстрибнути на місці, ніби її застали на гарячому на скоєному злочині. Але ж вона не робить нічого протизаконного. Ба більше, попередньо переконалася в цьому, ретельно вивчивши кримінальний кодекс. Про всяк випадок. Проблеми із законом і можливими службами їй ні до чого.

Важко піднявшись з-за столу, неприродно випросталася і попрямувала вниз по сходах. Високі підбори дзвінкою луною у величезному порожньому просторі сповіщали про її наближення. От тільки кого? Домовика хіба що. Адже вдома вона одна.

Посміхнувшись безглуздим думкам, що завітали в неї, глянула на дисплей сучасного апарату для відсіювання відвідувачів. Так його жартівливо називала найближча людина Христини.

- Назвіть себе, - вимогливо вимовила, не намагаючись привітати.

- Тимофій Едуардович. Мені призначено співбесіду на 14.00.

Христина машинально глянула на золотий наручний годинник з інкрустацією з крихітних діамантів. Дорого і зі смаком. Але не звично і дратує. Аксесуари - необхідна частина іміджу, але як же вони заважають.

13:58. Треба ж, пунктуальний. Це добре. Такі люди, як правило, досить передбачувані у своїй поведінці. А отже, все пройде гладко і без проблем. Цікаво, як він відреагує на пропоновану роботу?

- Заходьте, - зронила Христина, натиснувши кнопку, щоб відчинити ворота.

Потім попрямувала до вхідних дверей, щоб особисто привітати чоловіка і провести його до свого кабінету. Давно забуте відчуття простих людських дій, що крадуть неймовірну частину часу. Як добре все ж таки, що в неї є покоївка і дворецький.

- Добрий день, Христино Олегівно, - ввічливо привітався, чіпко вхопившись за свій портфель із недорогого шкірозамінника.

Краватка відсутня. Одяг чистий. Взуття блищить.

Кріс мигцем глянула в бік воріт. Не на машині, але охайний. Що ж, це багато про що говорить. Цікавий екземпляр. Імовірно, педант до мозку кісток. Такі дратують надмірною прискіпливістю до дрібниць. Але заради благої мети доведеться потерпіти, звісно.

- Доброго дня, - кивнула вона. - Пройдемо в мій кабінет, обговоримо деякі формальності.

У тому, що претендент на посаду не відмовиться від її щедрої пропозиції, Сомова ні секунди не сумнівалася.

Тимофій на секунду завмер, заворожено розглядаючи обстановку у величезному холі, частини вітальні та кухні, що видніється. З тугою глянув на біло-золоті широкі сходинки, що в'ються вгору крижаним килимом чужої розкоші. Чисто. Дорого. Холодно.

Він шумно зітхнув, утихомирюючи перший порив втекти звідси подалі, почуваючись некомфортно в незвичному, чужому йому середовищі. Навіщо людині стільки всього? Адже власниця, напевно, навіть не встигає все це обійти й побачити за весь час проживання в будинку.

Придушивши смуток і неприйняття, чоловік почав підніматися сходами, тримаючись за поручні так, ніби боявся оступитися на слизькій підлозі та скотитися вниз. Утім, куди вже більше скочуватися, якщо вже проміняв професію на роботу в комерційній конторі. Так, серйозній, солідній. Але все ж по суті своїй суперечить його вихованню і світосприйняттю.

Опинившись у кабінеті Сомової, дочекався запрошення і сів у запропоноване крісло навпроти наймачки, напружено завмерши.

- Мене звати Христина Олегівна Сомова, - дещо відсторонено представилася жінка. - Вам, імовірно, вже встигли повідомити, що я - власниця компанії, в яку ви влаштувалися працювати. Однак поспішаю порадувати вас, що ви практично зірвали джекпот. Оскільки зараз ми з вами укладемо ексклюзивну угоду.

Тимофій заінтриговано підкинув брову, роздивляючись її обличчя і фігуру. Чи завжди вона була такою?

- Ми можемо перейти ближче до суті? - уточнив обережно. - На четверту годину в мене призначений учень.

- Скасуйте його, - кивнула впевнена в собі дама перед ним. - Відсьогодні ви працюєте тільки... хм... у моєму проєкті.

Вона несподівано знітилася, відвівши погляд, і з-під маски крижаної королеви на мить проступила жива жінка зі своїми страхами й сумнівами.

Чоловік насупився. Скасовувати перші заняття здавалося йому чимось украй незручним. Але якщо просить сама Сомова... Він кивнув.

- У мене є син, Гнатик. Йому шість років, - знову заговорила.

Тимофій мимоволі замилувався її губами. М'якої форми, чітко окреслені. Ну так, логічно, що педагога, який спеціалізується в питаннях раннього розвитку, наймають саме для дитини. Але звідки тоді така таємничість і пафосність. Серце злякано тріпотіло в грудях. Що не так із дитиною?

Говорячи про свого малюка, Христина занурилася в особисті емоції, мимоволі видаючи трепетне ставлення до сина.

- Ваше завдання, - вона підняла голову і погляд її знову став суворим, - зіграти для нього роль "батька неділями".

- Вибачте? - сіпнувся Тимофій, вирішивши, що все ж таки почув.