Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

    Праворуч від сходів розташовувалась полонина, де з гордістю стояли казарми, шатра, легендарні кузні та військові склади. Це місце було серцем міста, де кувалась слава та майстерність воїнів, де народжувались легенди. Залізо, що гартувалося в полум'ї кузні, ставало частиною мечів і обладунків, які мали здатність відбивати не тільки удари зброї, але й магічні закляття. Воїни Йорльфа були відомі своєю непохитною відвагою та майстерністю у бою, а їхній героїзм переплітався з легендами, що розповідалися при вогнищах у довгі зимові ночі.

    Центральні ворота відкривали шлях до гамірливого ринку, ведучи прямо до палацу, що височів над містом, наче вартовий, що пильнує своїх підданих. Зліва сходи вели до скромніших кварталів, де мешкали звичайні люди, та до храму, побудованого навколо величного, але чорного та засохлого дерева. Його корінням були обвиті самі основи міста, а за легендами, саме під його вівтарем був підписаний договір між засновником Йорльфа та демонічними істотами, які маскувались під богів. Цей храм був місцем сили та містики, де старі заклинання й молитви лунали в нічній тиші, а тіні шепотіли про таємниці, що ховалися в глибинах землі.

    Ця таємнича місцевість була наповнена таємними силами, про які звичайні люди могли лише здогадуватись. Вона несла в собі історію та магію, що тісно перепліталась з кожним каменем та кожною вулицею Йорльфа, створюючи атмосферу загадковості та містичної могутності, яка огортала місто, наче таємничий покров. Мовчазний храм з його чорним деревом стояв як символ глибокого зв'язку між древнім минулим та теперішнім. Легенди шепотіли про незримі нитки, що пов'язували його з іншими світами, про забуті договори та древні обітниці. Він був місцем медитації для мудреців, місцем страху для простолюдинів і водночас — місцем поклоніння для тих, хто шукав відповідей на вічні запитання. Його тінь викидалась на місто ніби привид, нагадуючи про невимовні таємниці, що ховалися в глибинах його коріння.

    Всі могутні істоти, які колись вважалися божествами, стали містичною таємницею, обгорнутою містерією. Чи покинули вони ці землі, чи перетворилися на щось інше, що перебуває поза межами розуміння смертних? В Йорльфі панувала заборона на використання будь-якої надприродної сили, і всіляко відходили від того, що могло б зв'язувати їх із потойбічним світом. Великий князь встановив строгі правила, і будь-яке згадування цих надприродних істот та їх влади над цим світом суворо каралося. Спеціальні розвідники великого князя завжди із тіні стежили за містом і його околицями, і їх бачило дуже мало людей. Ті, хто відчував їх присутність, зазнавали надзвичайно неприємних відчуттів, а їх описи залишалися загадковими та неточними. Однак усі знали одне: ці таємничі стражі існують і чекають у темряві, завжди готові ударити у найнепередбачуваніший момент. А так, не дивлячись на це, в Йорльфі, життя йшло своїм чередом: поля розцвітали в вибуху кольорів, свята наповнювали вулиці веселощами та співами, нові душі народжувалися, а діти росли та здобували освіту. Але цей мирний вигляд був ілюзією. Гвардійці князя не бажали бути підданім питанням або поясненням. Люди повинні були знати тільки одне: їхні боги (чи що завгодно, що залишалося від них) захищали їх, і все завдяки Йорльфу — засновнику, рід якого продовжувався і до нинішнього правителя. Всі інші думки були єрессю, яка могла довести до смерті. Йорльф забезпечував їхню віру у світле майбутнє, навіть якщо це світло було лише тінню, яка захищала їх від невідомого і величезну пустку невідомості.

    Хоча деяким це було дивно, що існує владна родина, яку ніхто ніколи не бачив, і півміфічний князь, справжнє ім'я якого також залишалося загадкою. Всі закони й накази поступали від капітана гвардії, кожне його слово було словом князя і не підлягало сумнівам. Але навіть так вічно продовжуватись не могло, захист ставав слабшим, і вже було признаки того, що завойовники наближались все ближче і ближче, хоча це мало хто ще розумів. Тінь війни звисала над Йорльфом, її прихід відчувався в повітрі, як хмари, що зібралися над мирним містом. Закони, які стерегли місто протягом століть, тепер ставали слабшими перед загрозою, яку несла ця темна хмара. Першим поганим знаком був прихід якогось чоловіка, який назвав себе послом короля "королів". Він був повністю у чорному вбранні, з білим плащем з капюшоном. На його поясі висіли підсумки для паперу і меч, а лице було навіть трохи перелякане, наче він розумів, куди він попав. Але не дивлячись на це, він попросив його впустити у місто на особисту розмову з правителем. Декілька воїнів гвардії переглянулись і подивились на нього, з посмішкою, як на потенційний труп. Його впустили... Він пронісся крізь ворота, мов тінь, і втратився від очей глядачів. Звідти його слід зник, а відчуття дивної неспокійності залишилося. Але більше він не вийшов, а всі, хто його бачив, зрозуміли, що краще навіть забути про те, що хтось приходив. Чутки та гомін про наближення війни почали обгортати місто, наче пелюстки темної квітки. Мешканці розмовляли про те, що неминуче наступить час, коли навіть саме Йорльф виявиться безсилим перед цією невидимою загрозою. Безсонні ночі були наповнені збудженими шепотами, і навіть найвідданіші слуги Йорльфа неприкрито переймалися. І тоді прийшла темна ніч, морозна та сувора. Сніг замітав дороги, дарма що містяни вже не встигали його розчищати. Холод укривав місто своєю студеністю, заморожуючи в повітрі слова та сподівання. А над вершинами гір розцвітало загадкове криваве сяйво, мовчазний свідок прихідної біди. З глибин гори доносився роздираючий крик, вигук болю і відчаю, наче хтось намагався вирватись із кайданів болі... Місто Йорльфа чекало. Чекало на невідоме, відважне майбутнє, яке несло з собою навіть темряву найглибших ночей та студеність найсуворіших зим. Чекало, зберігаючи свою непорушність та гордість, але серця його мешканців тремтіли перед надходженням часу, коли вони вже не зможуть залишити свої справи та спритні руки, щоб встояти перед темною хвилею, що могла вирушити їхнім життям.