Читати книгу - "Програне парі, Аріна Спел"

З самого ранку я встав не з тієї ноги. В вечері той триклятий бал. Бісячий мене до неможливого. Брати регочуть наді мною вже місяць. Постійні жарти і кпини. Їм то що. Упиваються своєю свободою, моя першість при народженні наклала на мене обов’язки, а їм лише привілеї. Живуть як хочуть, роблять що хочуть. 
Мама теж не забула навідатися до мене.

-Ну як, готовий?

-До чого, до страти, яку мені влаштувала власна матір?

-Не починай. Все тобі на благо. Таке враження, що тобі й досі шість років. Забула сказати. Прибуде молода графиня Бріана, донька моєї давньої подруги, вони з колонії перевертнів, що живе в східних землях. Хочу тебе познайомити.

-Чергова наречена? Нащо? Ти ж знаєш що вже все вирішено. 
-Ні. Вона тут не за цим. Вірніше за цим, але не для тебе. Батьки просили придивитися за нею і знайти гарну пару. Ти ж зможеш допомогти? Познайомити з достойними джентльменами? 

-Страшна, мабуть, як світова війна, якщо її аж сюди відправили. Вдома бажаючих не знайшлося?

-Я не бачила її років десять, але дитиною вона була дуже мила.

-Так, так. Діти всі милі. Добре, якщо родовід нормальний і статки в порядку, хтось та й клюне. На мене лише не вішай. Гаразд? 

-Сину, ти ж все таки сердишся. Краєш материнське серце. Дівчат обереш сам. Жінку також. Ніхто ж не тисне.

-Не тисне, аякже. Обвела власну дитину навколо пальця і радієш.

Мама лише розсміялася, підійшла, обійняла мене. І як на неї ображатися? Притис до себе. Це єдина жінка, яку я люблю. Ну і сестру звісно. Ця теж в моєму серці. Іншим місця там нема. 

Бал розпочався як і заплановано. 

Я стояв в центрі. Поряд з батьками. Одні за одними підходили гості. Мені представили таку купу дівчат, що годі було й запамʼятати. Настрій і до того був не дуже, а зараз просто котився в прірву. Відчув, що якщо не зроблю перерву, зірвуся на комусь. Тож сказав мамі на вухо, що повернуся за пів години, вдаючи що не чую її незадоволеного шепотіння, попрямував у сад. Я повинен перепочити бодай трішки. 
Швидкими кроками попрямував до альтанки. Моєї улюбленої. Схованої в глибині. Там мене точно ніхто не знайде. 
Та замість очікуваного спокою, я зіткнувся з черговою проблемою. Проблема, тобто дівчина, нахабно розташувалася на лавці. Залізла туди з ногами, ще й очі блаженно закрила. Це ж треба. Чатує мене. Нащо ці дівиці тільки не підуть, заради знайомства зі мною.  На фантазують  собі дурної романтики, не розуміючи як бісять мене цим. 

В якийсь інший день я б може й стримався , але не зараз. Бо й так перебував на межі. 
-Це невдала ідея. Хочу побути сам.- гиркнув я увійшовши. Навіть не спитав як звати це чудо і не представився сам.

Дівчина стрепенулася , відкрила свої , на диво сині очі, декілька секунд приходила до тями, ніби й не очікувала нікого побачити. Актриса не погана, я зацінив. Та й сама нічого так, чорне густе волосся, бліда шкіра, пухкі вуста, тонкі риси обличчя. Можливо я й даремно обурююся. Дивно, що не бачив її раніше, таку вроду я б запамʼятав. Зараз почне вибачатись, так і бути , милостиво дозволю залишитись. 
-Хочете бути самі, будьте, я тут до чого? Парк великий. 
-В цій альтанці хочу бути сам.- знаю, що геть не ввічливо, та її відповідь вибила мене з колії.

-Ви озвучуєте свої потаємні мрії? Що ж, я теж хочу, щоб біля мене не крутилися всілякі бовдури, але ж бачите, не судилося нам сьогодні втілити бажане. 
Я втратив дар мови. Витріщився на це дивне створіння . Замість того, щоб зібратися з думками, в мозок поступала геть інша інформація. Наприклад про те, яка відкрита її сукня. Голі плечі, ліф обтиснув  дівочий стан, відкриваючи дві пружні півкулі грудей. Доволі провокативно. Голі ступні на подушці. Ніби якась чарівна фея. Якщо не брати до уваги гострий язичок. 

-Ще скажіть, що не знаєте хто я і ви тут випадково. - пробурмотів у відповідь. Ну скільки можна вдавати.

-Чому не знаю. Ви принц Айрон. А навіть якби й не знала, то достатньо подивитися на небо. Навіть місяць засіяв яскравіше, осяюючи вам дорогу. Зорі зібралися до купи, й утворили слова - увага, принц іде. А до того, чи випадково я тут, звісно ні. Ціленаправлено йшла, щоб сховатися, але не вийшло. 
Знущається. З мене!! Дивився, не відриваючи погляду. Вона свій теж не відводила. Ні крихти збентеження  я там не побачив. Навпаки, виклик.

-Знаєте що,- продовжила вона.- побуду сьогодні чарівницею. Виконаю ваше бажання, залишу на самоті. Тим паче, атмосфера якась гнітюча. Давить на мої ніжні плечі. 
Встала, взулася , поправила сукню . Темно синій колір їй неймовірно личив, якось мимохіть зауважив я. Дурні думки іноді лізуть в голову в самий непідходящий момент. Пройшла повз мене навіть не кивнувши головою на прощання. 
-Як вас звуть- кинув їй у спину. 
-Пффф.- почув фиркання.

Ця нахаба віддалялася від мене. А я не міг відвести погляд. 
Коли побачив, що постать зникла, увійшов у трикляту альтанку, всівся на ту саму лавку й роздратовано засопів. Аромат півоній увірвався в мої легені. Залоскотав ніздрі. І замість того, щоб заспокоїтись- роздратувався ще сильніше. Так діла не буде. Я повинен зʼясувати хто це. Плеснув себе по колінах і рішуче попрямував назад. 
Це ж треба. Нахабне створіння. Доведеться тебе провчити. Як, ще не знаю. Але щось та й вигадаю.