Читати книгу - "(не) перша наша дитина, Анна Бачинська"

3 РОКИ ТОМУ

Каміла завжди любила затишні кав'ярні. У цих маленьких оазисах серед шумного міста вона знаходила спокій і натхнення. Одного осіннього вечора, коли прохолодний вітер вже почав нагадувати про наближення зими, вона вирішила завітати до своєї улюбленої кав'ярні на розі. Їй потрібен був час, щоб обдумати свої плани на майбутнє, адже кар'єра журналіста вимагала від неї рішучих кроків і сміливих рішень.

Каміла зайшла всередину і відразу відчула тепло і аромат свіжозвареної кави. У приміщенні панувала атмосфера затишку: тихий шум розмов, м'яке світло ламп і тепло від каміну, який горів у кутку. Вона обрала столик біля вікна, замовила свій улюблений латте і розгорнула ноутбук, готуючись до роботи. На дворі поступово темніло, і вогні міста створювали романтичну атмосферу.

Заглиблена у свої думки і статті, Каміла не відразу помітила, як до кав'ярні увійшов молодий чоловік. Він виглядав трохи розгублено, немов шукав когось або щось. Високий, з коротким каштановим волоссям і приємними рисами обличчя, він привернув її увагу. Каміла підняла очі, коли він обережно наблизився до її столика.

— Вибачте, — звернувся він з легкою усмішкою. — Чи не могли б ви підказати, який пароль Wi-Fi, будь ласка.

Каміла посміхнулась у відповідь і показала на маленьку табличку на стіні, де був зазначений пароль. Чоловік подякував і сів за сусідній столик, дістаючи свій ноутбук.

— Я Даніель, — сказав він через декілька хвилин, коли зрозумів, що Каміла не проти розмови. — Я тут новенький, приїхав на кілька місяців у відрядження. Дуже цікаве місто.

— Каміла, — відповіла вона, відчуваючи, як в її серці зароджується інтерес. — Рада знайомству. Так, наше місто дійсно має багато цікавих місць.

Вони розговорилися, обмінюючись враженнями про місто, роботу і життя. Каміла виявила, що Даніель був архітектором і приїхав для роботи над новим проектом. Його захоплення своєю справою і щирість зачепили її. Вони знайшли багато спільного, і розмова текла легко і невимушено.

— Ти коли-небудь замислювалась над тим, чому деякі моменти запам'ятовуються на все життя, а інші зникають безслідно? — раптом запитав Даніель, вдивляючись у вогні міста за вікном.

— Так, іноді здається, що деякі миті врізаються в пам'ять завдяки емоціям, які ми тоді відчували, — задумливо відповіла Каміла. — Наприклад, цей вечір. Я впевнена, що запам'ятаю його надовго.

— Цікаво, — промовив Даніель, киваючи. — Я часто думаю про те, як важливо цінувати такі моменти. Життя проходить швидко, і треба знаходити час, щоб зупинитися і насолодитися ним.

Минуло кілька годин, і вони навіть не помітили, як час пролетів. Кав'ярня почала закриватися, і вони вирішили прогулятися нічним містом. Повітря було прохолодним, але це тільки додавало особливого шарму їхній прогулянці. Вони йшли поруч, розмовляючи про все на світі: про книги, які читали, про місця, де побували, про мрії та плани на майбутнє.

— А які книги тобі найбільше подобаються? — запитала Каміла, згадуючи свої улюблені романи.

— Я люблю читати класику, але останнім часом мене захоплюють сучасні автори, — відповів Даніель, посміхаючись. — Вони так майстерно описують наші реалії, що я часто знаходжу в їхніх книгах відповіді на свої питання.

Вони зупинилися під вуличним ліхтарем і продовжували говорити. Нічна прохолода додавала особливого шарму їхнім розмовам, і Каміла відчула, що цей вечір був особливим. Вона не могла передбачити, що ця зустріч змінить її життя назавжди, але вже тоді відчувала, що цей чоловік займе особливе місце в її серці.