Читати книгу - "Мій дім там де ти, Лілія Стольжицька"

        Після наради був насичений день. Багато пацієнтів, операцій. Нарешті зміна закінчилася. Сиджу в кабінеті, втомлена не стільки фізично, як морально. Вся біль людей, які до мене звертаються та їхніх родичів ранить душу. Я ще не навчилася бути товстошкірою і мені здається ніколи не зможу бути. Совість не дозволить.

       Сьогодні була операція в однієї дівчинки Лізі, їй всього чотири, а вже перенесла  вісім операцій на серці. Сподіваюся - це була остання. Головне, щоб дівчинка вибралася з прекоми. Операція була серйозна, як для її маленького сердечка, довжиною в  півтори години. Це багато. Не всі дорослі витримують. Я зробила все що могла. Тепер залишається чекати. Тільки чекати. Її мама плаче, молиться, а що їй ще залишається робити. На ній вже обличчя немає. Одна дитина в сімʼї і таке горе. Та я впевнена, що дівчинка прийде до тями. 

        Коли бачу такі сцени, одразу випливає в памʼяті мама. Вірніше образ із фото. А чи нервувала б вона за мене? В дитинстві, завжди, коли хворіла, чекала на неї. Та напевно їм з батьком було не до мене, або було щось цікавіше ніж я. Зла на них не тримаю, просто прикро. 
      Тут розкриваються двері і входить Алекса. 
      -Ти чому тут сама сидиш? Зміна закінчилася, пора втікати додому. - посміхнулася - Ти на рахунок моєї пропозиції подумала? Підеш в клуб?

        -Ой, я так втомилася. - хотілося просто прийти додому та завалитися спати.

        -Машко, ну ходімо, тобі розвіятися потрібно. Якщо не захочеш танцювати, просто посидиш за столиком, випʼєш коктейль і все. Ну пішли. Ми разом вже давно нікуди не вибиралися. Все сама і сама. Ти мені подруга чи ні?! - не відставала.

        -Добре, ідемо. Викликай таксі, я через десять хвилин буду готова. Тільки потрібно заїхати додому, переодягнутися у щось пристойне. 
         Так не хотілося йти. Але ображати подругу, ще більше не хочеться. Тому через дві години ми вже були в клубі. Музика грала так голосно, що аж в ушах перетинки вібрували. Ми пройщли в глиб клубу і тут до нас підбігає хлопець. Невисокий, звичайна статура, русяве волосся, карі очі. Одягнений в білі штани та чорну сорочку, в якої були закатані рукава. На оголених частинах рук було видно тату. Дивлюся на нього і дивуюся, що Алекса в ньому знайшла?. Це ніби з мультфільму «Красуня та чудовисько», проте це її справа. 

         -Правда ж гарненький, мій?! - зашепотіла на вухо подруга.    
         Та тут так музика грає, що навіть якщо б вона крикнула, все рівно ніхто б не почув. 
         -Гарний. - відповіла я. Що ще можу сказати, щоб не образити? Видно ж, що вона зараз вся в амурних справах.

        -Денис - представився хлопець. 
        -Марія - сказала я.

        -Ходімо, я забронював класний столик. Напої замовляти не став, виберете які Вам більше до смаку. Також хотів би познайомити зі своїм другом Дімою.

        -Привіт. - кинув в наш бік Діма. Глянув на Алексу. А потім перевів свій погляд на мене. Оглянув з ніг до голови, а потім в очах щось блимнуло. Щось хиже. Від чого стало страшно. Ніби хочеться забитись в куточок і не виходити, аби тільки ніхто тебе не помітив. Такий погляд був у бабусі, коли вона дізналася, що я палю. Аж в горлі пересохло.

       -Я на бар. - сказала подрузі і відійшла від столика. 
      Неприємний цей тип Діма. Зовнішність у нього прекрасна, та відчуваю, що вона оманлива. Накачане тіло, чорняве волосся, теж карі очі як і в Дениса, широкі плечі. Але в його очах була жорстокість.  Як згадаю той погляд, то в жар кидає. Ніколи таких не зустрічала. Від думок витягнув мене чийсь голос, обернувшись здригнулася. Це був Дмитро. Звісно я намагалася не показати своїх неприємних почуттів і боязні. 

        -Чому ж така чарівна дівчина сидить тут сама, а не відпочиває з нами за столиком? Чи Вам неприємне наше товариство? - запитав він.

        Він що, екстрасенс? Так і хотілося сказати, згинь з очей моїх та не псуй вечір і так настрою немає. Проте звикла вже мати справу з різними людьми та тримати себе в руках. 
        -Ну що Ви, просто люблю самотність. - натягла на обличчя посмішку. Як же тяжко було її видавити із себе, після такого дня, та ще й для нього. Навіщо я тільки послухалася подругу і припхалася сюди. Настрою взагалі немає.

        -А давайте перейдемо на ти? Можливо потанцюємо?

        -А давайте я сама буду вирішувати. Мені і на Ви подобається. З не знайомими людьми, на ти не спілкуюся. А танцювати не можу, ніжки після роботи болять. - мене цей тип починає злити. 
         -Тоді можливо познайомимось ближче?

         Ага,  а краще навіть одразу в ліжко і все. Тебе ж цікавить тільки секс, навіть імені мого не поцікавився. - подумала я.

           -Знаєте, Дмитро, можливо Вам рідко відмовляють, але дайте мені спокійно посидіти на барі, випити коктейль і піти додому. А Вам бажаю гарного пошуку своєї самки на цей вечір. - можливо було грубо. Та мені все рівно. Ну не люблю я таких. Від них холод іде. Знову зло блимнувши очима, Діма розвернувся і пішов за столик. Образився. І нарешті. Я допила свій коктейль, який мені вдарив в голову і гарненько розслабив. Вирішила, що мені досить,  пора додому. Підійшла до Алекси, щоб попрощатись. Знаю, що подрузі не сподобається але їй є кому дарувати час. 
         -Вибач, але я піду додому. Втомилася сильно, хочу відпочити.

         -Ти викликала таксі? - запитала подруга.

         -Можливо підвезти, я на авто? - втрутився Дмитро.

         -Ні, дякую, я пройдуся пішком. Трішки вивітрю коктейль. - я живу не далеко, одну зупинку звідси. Хотілося подихати свіжим повітрям і просто подумати. Бо щось в останній час, забагато каші в голові. А ще ця злість зʼявилася. Можливо через недосип?.

            -Бувайте. - сказала я і помітила, як піднялися куточки рота в посмішці у Діми. Від цього знову пройшовся мороз по шкірі. Вийшовши з клубу, підняла голову до неба, гарно! Стільки зірок. І тихенько побрела в сторону дому.