Читати книгу - "Нова я, Ерін Кас "

Літак приземлився о восьмій ранку. Подругу я побачила здалеку, вона нервово тупцювала на місці. Побачивши мене спохмурніла, а потім, натягнувши усмішку, рушила на зустріч.

— Алісо, ти себе в дзеркало бачила? — і це замість радісного привітання.

— Я знаю, як виглядаю. Ти мене так чекала, що навіть не привітаєшся?

— Привіт, — міцно обійняла мене, — я сумувала.

— Я теж. Ти зовсім не змінилася.

— Чого не можу сказати про тебе. Що це за потворна гулька на твоїй голові? Я розумію, що у тебе складний період, але цей вигляд зовсім нездоровий. Ти їла весь цей час?

— Їла. Напевно.

— Ну нічого, подруго. Я тебе поставлю на ноги і більше не дозволю впасти, — вхопила мене під лікоть й почала тягнути на вихід. Добре, що я прилетіла, цей вихор не дасть мені розпастися на шматки.

— Так, ми зараз заїдемо перекусити, а потім відвезу тебе додому. Будеш жити в нас, — впевнено заявила Катя. — Батьки постійно в роз'їздах, на своїх конференціях, я часто одна, а ти не даси мені нудьгувати.

— Ну, це ти дарма, зараз я не кращий співрозмовник. І це не дуже зручно, мені краще винайняти кімнату.

— Ага, у старої буркотливої бабусі, десь на околиці.

— На околиці не хочу.

— Ну от і вирішили. Як щодо млинців і кави?

Перекусивши в невеликому ресторані, Катюша привезла мене до себе.
Велика квартира у біло-сірих тонах, світла кухня і темні кімнати. Як на мене, похмуро, але це справа кожного. На стінах чорно-білі картини, з балкона неймовірний краєвид на шосе. Мабуть, ввечері тут нереальна краса. Мені виділила кімнату поряд з кухнею, невелика, але затишна, мене все влаштовувало.

— Аліс, я сьогодні працюю, буду вдома близько сьомої. Тоді все обговоримо і вирішимо, що робити далі, а поки відпочинь.

— Мені роботу потрібно шукати.

— З приводу роботи у нас теж буде розмова. До вечора, — чмокнула мене в щоку і втекла.

Безцільно побродивши по квартирі, прилягла відпочити та непомітно заснула. Розплющила очі у повній темряві, нічого собі я перепочила. Проспала цілий день. Мабуть, позначився переліт. Ніколи ще не проводила стільки часу без користі. Я завжди перебувала в русі. На роботі постійні огляди приміщень, ескізи, креслення, кошториси. Вдома теж купа турбот, лягала пізно вночі, прокидалася рано вранці й знову по колу. Навіть після звільнення не сиділа без діла поки готувалася до переїзду, довідки, оформлення документів займали багато часу. А сьогодні цілий день провела даремно. Хоча, Катя має рацію, мені потрібно набратися сил. Попереду нелегка задача — влаштуватися на роботу і влитися в американський ритм життя.

Щоб хоч чимось себе зайняти, притягла свої валізи і розклала речі. Оскільки зараз початок весни, то речі я взяла весняно-літні, далеко вперед, поки не заглядала. В основному костюми і сукні для офісу, кілька робочих комбінезонів, пара джинсів, футболки, легка куртка, домашній одяг, пів валізи взуття і трохи косметики.

Прийнявши душ, переодяглася в домашнє плаття. Катя має рацію, мій вигляд залишає бажати кращого: під очима темні кола, моє густе світле волосся перетворилося, як сказала подруга, в потворну гульку. І мої блакитні очі, колись яскраві, зараз якісь згаслі. Та й схудла. Я ніколи не дотримувалася дієт, але кожен раз, дивлячись у дзеркало, мріяла скинути трохи, ось і скинула, тільки зовсім не рада цьому. Мій зріст метр сімдесят завжди здавався мені ідеальним, але зараз все було не так. Я була повністю розчарована своїм виглядом. Мабуть, з любов'ю до себе у мене теж проблеми.

Коли повернулася подруга я нишпорила по холодильнику в пошуках продуктів для вечері.

— Алісо, я піцу принесла, — з порога закричала Катя.

— У тебе в холодильнику тільки кілька йогуртів.

— Ага, коли мама вдома, може що-небудь приготувати, але в основному замовляємо їжу з ресторану. Ніхто не хоче стирчати на кухні після робочого дня.

— Куди ти стільки накупила? — підійшла й забрала у неї коробки.

— Я голодна і тобі треба поїсти, — подруга дістала вино, два келихи й потупцяла у вітальню.

Ми розсілися на пухнастому килимі, перед кавовим столиком. Їли піцу, пили вино, базікали про все. В основному Катя розповідала про своє життя в Нью-Йорку, захоплення, відпочинок, смішила мене і ні про що не питала. Давно я не відчувала себе так добре. Згадалися наші посиденьки у мене на кухні, ми лопали цукерки, дивилися модні журнали та обговорювали хлопців. Тоді все було просто, ми були такими безтурботними дітьми.

— Кать, мені потрібно шукати роботу, не можу довго сидіти без діла.

— Звичайно потрібно, я вже все вирішила. У мене знайома працює в цій компанії економістом, у них відкрита вакансія дизайнера, співбесіди почнуться з понеділка. Ось там ти й будеш працювати. Це найкраща архітектурна компанія в Штатах.

— І хто мене туди візьме?

— Вони побачать твої роботи й не зможуть встояти. Ти народжена для цієї професії, і я бачила з яким діловим виглядом ти оглядала нашу квартиру. Я теж не в захваті від цієї палітри, обраної мамою, але сама розумієш, я тут не назавжди. От вийду заміж і у квартирі чоловіка все зроблю по-своєму.

— Ти виходиш заміж? — от я егоїстка, навіть не поцікавилася особистим життям подруги.

— Звичайно виходжу, як тільки знайду нареченого пристойніше. Своєї мрії я не змінила. Головне, щоб людина була хороша, а чим він там торгує нафтою, чи золотом мені все одно.

— Ти невиправна, — розсміялася з її виразу обличчя.

З самого дитинства Катерина Волкова торочила всім що вийде заміж за мільярдера, буде жити у великому будинку на островах і насолоджуватися життям.

— А ти як думала? Не бачу сенсу виходити заміж за звичайного менеджера або охоронця, який просидів все життя в одному і тому ж кріслі, без будь-яких перспектив. Задачка у мене нелегка, але цілком здійсненна, головне вірити в себе. Та й з роботи час валити, наш керівник відділу одружився. Безсоромний. Більше мені там нема чого ловити. Бачила б ти яке страшило його захомутало, глянути бридко, — спохмурніла подруга.

— Який жах, — в удаваному жаху схопилася за голову, — як він посмів?

— Отож. Буду шукати інше місце з гарним і вільним керівництвом. А може влаштуєшся і мене до себе перетягнеш? Там знаєш який власник? Його, звичайно, в коридорах не зустрінеш, але спробувати варто. Правда, Еліс розповідала, що характер складний, ну так і я не подарунок. Ти б бачила, — мрійливо закотила очі. — Від одного його погляду ноги підкошуються.

— А де ти його бачила?

— На фото, на власні очі не доводилося.

— І від фотографії в тебе ноги підкошуються? Може ти п'яна була? — хмикнула, недовірливо розглядаючи емоції на її обличчі.

— Ой, не присікайся, кажу красивий, значить так і є. Я тобі його зараз покажу, — видала Катюха і рвонула в спальню.

Я допила вино і склала коробки. Завтра треба щось нормальне приготувати. Піду в супермаркет, заодно огляну місцевість.

— Дивись, — Катька притягла ноутбук.

"Архітектурна компанія Алана Девіса" — свідчив заголовок. Чудова робота, сайт зроблений на вищому рівні. Напрями, стилі, архітектори, дизайнери, підбір потрібного фахівця. Не виходячи з дому, можна визначитися зі стилем та обрати фахівця. Тут можна дізнатися все про компанію, про її заснування та історію розвитку. Почитати про досягнення працівників, подивитися фото і відео готових робіт, є телефон гарячої лінії та відділу кадрів.

— Так, круто, — протягнула захоплено.

— Ти не те дивишся, — зазирнула вона в екран і клацнула на посилання "засновники".

Відкрилася всього одна фотографія, лише один чоловік. Треба ж, який молодець, сам заснував таку величезну імперію.

— Тільки подивися, який шикарний, — не відставала Катя.

— Та бачу я, — на фото і справді гарний чоловік, я не сліпа. Те, що мене не цікавлять стосунки, не означає, що я не бачу очевидного. Темне волосся, блакитні очі, що суворо дивляться в камеру, прямий ніс, гарні губи. Одягнений дорого і стильно, масивний годинник на руці. Все в його вигляді говорило про силу духу і характер. "Алан Девіс" — свідчив напис під фото. Засновник і єдиний власник компанії.

— Поважаю людей, які досягли таких висот. Скільки йому?

— Тридцять п'ять. Неодружений, у тривалих стосунках помічений не був, багато працює, захоплюється екстремальними видами спорту, батьки живуть в Сіетлі.

— Що? — з підозрою зиркнула на подругу. — Звідки стільки інформації? — запитала, а Катя розсміялася.