Читати книгу - "Мені не потрібен чоловік! Що значить, ви наполягаєте?!, Ольга Обська"

На жаль, розраховувати на допомогу тітоньки в справі повернення додому не було сенсу. У посланні двійника була приписка, що Селестина не вірить в існування інших світів, і ніколи не сприймала всерйоз розповіді племінниці про те, що вона родом з іншого світу.

Я з дитинства відчувала, що я не вдома. Мені снилися дивні сни — дивовижні пейзажі, дивовижні будівлі, дивовижні речі, яких у нас немає. Значно пізніше я зрозуміла, що це мені сниться рідний світ. Я ділилася з Селестиною, але вона лише посміхалася і відмахувалася. А з часом і зовсім почала сердитися, якщо я піднімала цю тему. У нас же не вірять в існування інших реальностей, і тітонька розцінювала мої історії і прохання, як дурну примху. Але знайшлася людина, яка мене зрозуміла і допомогла. Я не назву тобі її імені. Думаю, розумієш чому.

Звичайно, Яна розуміла. Якби вона знала, хто допоміг двійникові влаштувати обмін світами, вона б перш за все попрямувала до цієї людини з вимогою переграти все назад. Шкода, що підказок їй не дали. Але Яна сподівалася, що в усьому розбереться.

Перші три дні в новому світі пройшли в Яни як у тумані. Її мозку ще ніколи не доводилося вбирати так багато інформації за такий короткий проміжок часу. Пощастило хоча б у тому, що тутешню мову вона сприймала як рідну. Вона досліджувала будинок і сад, перегортала всі книги, які були в домашній бібліотеці, ретельно передивилася всі особисті речі двійника. Яна шукала якусь зачіпку — щось, що підкаже їй, де і як шукати можливість зворотного обміну. У неї був жорстокий цейтнот — треба було встигнути до фатального дня, коли наречений і наречена повинні востаннє, всьоме, підтвердити свою згоду на шлюб. Вона не збиралася бути присутньою на церемонії. Сказати Морісу "так" або дати відкоша повинна була не Яна, а двійник.

Але жодної зачіпки відшукати не вдалося. Вів'єн постаралася знищити всі сліди. До вечора третього дня стало остаточно зрозуміло, що швидко повернутися в земний світ у Яни не вийде. Їй доведеться деякий час провести тут, освоїтися, роздивитися навколо, розібратися що до чого. Ось тільки насамперед потрібно було вирішити проблему з майже-чоловіком. А проблема вимальовувалася серйозна. Навіть тих крихт інформації про нього, які Яні вдалося дізнатися за три дні, вистачило, щоб зрозуміти — Моріс буде розлючений відмовою. І, найімовірніше, не захоче її приймати. І хоч Яна вважала, що цілком здатна за себе постояти, але все ж зовсім не горіла бажанням відчувати на собі гнів людини з поганим важким характером і темним даром. Вона всіма силами намагалася придумати витончене рішення, якого, здавалося, просто не існує — і тут удача їй посміхнулася — до них додому прийшов монсір Гастон зі звісткою про спадщину...

— То ви впевнені, що хочете негайно вступити в спадкові права? — повторив він запитання.

— Впевнена.

Йшлося про артефакторну крамницю, розташовану в передгірному містечку Тре-Скавель, досить далеко звідси. Саме її, стару крамницю, дядечко відписав племінниці. Поїхати якомога далі — чудовий вихід з ситуації. Будинок все одно ось-ось заберуть за борги, а магазин, хоч і, судячи з розповіді Гастона, сильно занедбаний, може стати тимчасовим притулком. Перед від'їздом Яна напише Морісу лист, в якому все пояснить. І нехай майже-чоловік змириться з відмовою Яни подалі від неї.

— Що ж, якщо ви рішуче маєте намір вступити в спадкові права, вам необхідно лише завізувати документи, — Гастон дістав з валізи золотистий аркуш паперу і простягнув Яні.

Вона уважно пробігла очима рівні сині рядки і приклала вказівний палець до червоної позначки внизу документа. Добре, що за три дні вона перерила купу книжок і знала, як тут підписують офіційні та ділові папери.

Подушечці пальця стало на мить гаряче і одразу ж букви з синіх стали чорними, що означало — документ завізовано.

Гастон дивився на Яну, як на нерозумне дитя, яке не знає, що робить. Його плечі піднялися і опустилися в беззвучному зітханні.

— Тепер мій обов’язок — ознайомити вас зі спадщиною. Коли визначитеся з датою, надішліть мені листа, і я прибуду аби супроводити вас.

— Я вже визначилася. Буду вдячна, якщо ми вирушимо в Тре-Скавель сьогодні.

Слова Яни добили повіреного.

— Сьогодні???

— Так. На збори мені знадобиться година, не більше.

Що швидше вони поїдуть звідси, то краще. Яні хотілося бути подалі від цього місця, коли її майже-чоловік отримає лист з відмовою.