Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Деякий час дівчина дивилася йому вслід нічого не розуміючи. Потім спробувала поворухнутися і з подивом виявила, що вільна! Усі мотузки були пропалені. Хоча дівчина не відчула ніякого жару на своїх руках, але обвуглені кінці мотузки не залишили сумнівів. Першим бажанням було кинутися геть, прямо слідом за мужиками, що втекли. Тільки тіло відмовлялося слухатися, після всіх пережитих хвилювань воно нагадувало кисіль. Вона була здатна лише на те, щоб сповзти по стовбуру дерева і сісти на землю.

Влада над тілом поступово поверталася до дівчини, а з нею й здорові думки. Якщо вона зараз повернеться до села, то селяни самі її на вила і посадять. Просто подумають, що вона втекла і тепер усім їм кінець. А може, цей дракон так з нею грає? Зараз вона побіжить, а він за нею, задоволено регочучи та лякаючи її до смерті. Ні, вона не була згодна, щоб так з нею чинили. Нехай усе буде швидко та прямо зараз. Страх відступив, забившись кудись далеко та надійно. Дівчина рішуче встала і пішла слідом за звіром, просто у темряву печери.

На подив, усередині виявилося достатньо світла, щоб усе бачити. У стелі було багато тріщин, а світло сонця з цікавістю заглядало у печеру та відбивалося від невеликого озера, витоку Рибні. Дракон лежав, згорнувшись калачиком біля дальньої стіни, саме там, де було найсвітліше, і грівся в останніх теплих променях цього дня, не звертаючи на непрохану гостю ніякої уваги. Вона невпевнено потопталася біля входу в печеру, потім тихенько відкашлялася, почуваючи себе неймовірно безглуздо. Навіть у найстрашніших кошмарах вона не могла собі уявити, що стане жертвою... Яка вмовлятиме себе з'їсти!

Розплющивши одне око, дракон невдоволено глянув на нахабне дівчисько. Дивно, але дівчина справді зрозуміла це, хоча темно-жовті очі дракона, здавалося, були не здатні висловлювати почуття. 

- В… вибачте! – не своїм голосом пискнула дівчина. – Я жертва. Від села. Вам.

Піднявши голову на довгій гнучкій шиї, дракон заговорив: 

- Чого ж ти хочеш, діво? - його голос був дуже тихим, тож доводилося напружувати слух. Але при цьому жоден звук не був втраченим, і дівчина зовсім не розуміла, звідки виходить голос. Здавалося, що хтось шепоче, перебуваючи біля її вуха.

- Ну як… - дівчина зовсім розгубилася, хіба таке буває, щоб жертва сама вмовляла себе з'їсти. - Ну, ви наче мене з'їсти повинні.

- Тебе? Худа, кістлява, дрібна. Краще б привели свиню чи теля. 

"Отже, він мене не чіпатиме? - ця радісна думка, несподівано обернулася образою: - Але як це взагалі розуміти? Цей ящір із крилами, значить, гидує мною? Свиня краще за мене?"

Однак страшнішим стало нерозуміння, а що робити далі? Дівчині тільки й залишалося що стояти, розгладжуючи свою спідницю. Стукнути б когось, але єдиний хто є поруч легко у вуглинку перетворить, як ті самі мотузки.

Після недовгої паузи, дракон підвівся та увійшов у печерне озеро, витягнувшись біля берега. 

- Коли не хочеш тікати, - знову почувся дивний тихий голос дракона, - і так прагнеш принести мені якусь жертву, то вимий мене. 

- Як? - дівчина зовсім не була готова до такого повороту подій. 

- Це вже твої проблеми. Тільки врахуй, луска у мене жорстка, щоб її відмити знадобиться багато зусиль.

Заплющивши очі, це дивовижне створення замовкло, більше не реагуючи на запитання дівчини про те, як і чим їй виконати вимоги дракона. Довелося викручуватись самостійно. Дівчина була далеко не білоручкою і змогла швидко зробити скребок з кори дерев, що росли неподалік. Поки вона добувала свій інструмент для праці, у лісі зовсім стемніло. Дівчина злякалася, що їй доведеться сидіти в темній печері з небаченим звіром, та ще якось мити його, але повернувшись із подивом, виявила біля озера велике багаття, яке чудово справлялося зі своєю освітлювально-зігрівальною роботою. Глибоко зітхнувши й водночас набравшись сміливості, дівчина взялася за справу.

Треба сказати, чистка цього таємничого звіра викликала не з чим незрівнянні почуття. Страх і замилування зливались разом, обрушуючись на голову холодним водоспадом емоцій. Дивним і неймовірним відкриттям виявилося те, що дракони вміють муркотіти! Зовсім як кішки. Причому це був саме справжній звук, що виходив із пащі дракона, а не той примарний голос, який дівчина чула раніше. Коли з завданням було покінчено, і знесилена дівчина сперлася на найближчий валун, дракон розплющив очі. 

- Як тебе звати? 

- Аша…

- Дякую, Аша, - повідомив дракон, оголюючи білі зуби. Тільки в цьому жесті не було нічого зловісного, напевно, саме так усміхаються дракони. - Тепер ти вільна і можеш іти куди завгодно. 

- Але... мені нікуди йти... - розгублено пробурмотіла дівчина. - У селі мені нізащо не повірять, що мене відпустив дракон після того, як я його помила. Ще й одежа мокра.

- Це не мої проблеми, - пирхнув дракон, випускаючи дві тоненькі цівки диму. 

Він вибрався з води та згорнувся калачиком біля багаття. У перші хвилини, Аша справді хотіла піти. Вона навіть встала, дійшла до виходу, але там на неї чекав темний, холодний і лячний ліс. Тепер, після затишної печери, освітленої теплим вогнем, він здавався ще більш страшним, ніж дракон. Повернутися додому, вона, на жаль, вже не може, а дорогу в інше село зараз точно не знайти. Нерішуче потупцювавши біля виходу, дівчина вирішила хоча б висушити одяг і можливо дочекатися світанку. Вона присіла біля багаття. Полум'я дбайливо зігрівало тіло, а мірне сопіння дракона заколисувало, і Аша не помітила, як заснула.

Розбудили дівчину гучні пісні пташок, що прокинулися від перших променів сонця. Аша потягнулася і з подивом зрозуміла, що дуже гарно виспалася, попри те, що лежати довелося на твердій підлозі кам'яної печери. Навіть снів не було, хоча вона вважала, що після пережитого її повинні були мучити нічні жахіття. Дракона не було. Вмившись водою з озера, дівчина вирушила до лісу шукати ягоди, щоб втамувати голод. Добре, що зараз якраз був ягідний сезон і їх цілком вистачить, щоб насититися, та ще й взяти у дорогу. Але кудись піти, Аша так і не змогла. Ніякої стежки вона не знайшла, крім тої, якою її привели сюди селяни. Коли дівчина пішла в протилежний бік від її села, та зайшла трохи дали за печеру дракона, то ліс став дуже густий та дикий, напевно тут ніколи не ступала нога людини. Йти через кущі було майже неможливо, спідниця весь час чіплялася за гілки, а ноги провалювалися у м'яке опале листя.