Читати книгу - "Проти долі, Ерін Кас "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хто це? Чому ми сюди йдемо?
— Ох, Полько, він такий класний, — пищить мені на вухо, обіймає й починає радісно скакати. Від її активності в голові гуде ще більше. Голосна музика починає дратувати, бо нормально нічого не чути.
— Ти його знаєш? — звертаю погляд на столик й бачу, що один чоловік з цікавістю за нами спостерігає.
— Познайомились поки тебе не було, — знов хапає за руку, але я з великим опасінням ставлюсь до таких знайомств, тому стою на місці. — Ну, чого ти? Що не так?
— Надю, це дорослі чоловіки. Ти впевнена?
— Припини виламуватись й удавати недоторку. Не псуй вечір, — відповідає доволі грубо. — Не хочеш, то й сиди сама, а я піду й приємно проведу час. Це не бідні сопливі студенти з сотнею в кишені. Поки тебе не було Олег пригощав мене шампанським, — розвертається й хитаючись прямує до їхнього столика. Мені стає страшно за неї, тому змушена теж підійти.
— Красуне, — одразу підскакує чоловік, що уважно розглядав нас, й намагається взяти мене за руку, але я відступаю. — Невже ми такі страшні? — удавано дивується, а на обличчі розтягується усмішка.
На вигляд можу дати йому років тридцять, але невпевнена. Одягнений стильно й недешево. Мабуть, це й спокусило Надю з ним познайомитись. Слова про бідних студентів ще з самого початку вечора мені запам’ятались. У чоловіка дуже неприємний погляд і хижа усмішка, і мене це лякає.
— Чув, Владе? — звертається до іншого чоловіка й починає сміятись.
Кидаю погляд на цього Влада, але він на все це не зважає. Дивиться перед собою і тільки злегка киває йому. У нього набагато приємніше обличчя і якби не було так страшно, я б назвала його красивим. Чоловіки приблизно одного віку і я впевнена на сто відсотків, що нам нічого тут робити. Дуже хочеться піти, та не можу залишити Надьку саму. Схоже, вона абсолютно не розуміє, що робить.
Цей Олег притягує її за талію й щось говорить на вухо. Вона сміється й притискається до чоловіка, наче вони пара. Сідаю на краєчок іншого дивана, поряд з Владом, й чекаю нагоди, щоб вмовити Надю поїхати додому. Передчуття не обіцяє нічого хорошого. А ще мені страшенно хочеться спати після випитого алкоголю.
Олег наливає шампанське й подає нам келихи. Пити точно не збираюсь, тому одразу його відставляю. Це не приховується від чоловіка поряд й на мить наші погляди зустрічаються. Мій переляканий і його байдужий. Відводжу очі й опускаю їх на свої коліна. Відчуваю, як тремтять руки від хвилювання.
— Поль, ти йдеш танцювати? — голосно запитує Надя й підводиться. Заперечно хитаю головою, але вся увага дівчини прикута до Олега. Вона стає неподалік й починає танцювати. Мабуть, їй здається, що це виглядає гарно, а насправді вона хитається з боку в бік й дуже нетверезо тримається на ногах. Стає соромно, коли уявляю, що можу виглядати так само. Вже шкодую, що пішла гуляти й сама собі огидна за нерозважливість.
— Друже, — звертається Олег до Влада, нахилившись наді мною, — чому без настрою? Хочеш, можемо помінятись? — кидає погляд на мене й підморгує і від цього стає страшно. Помінятись, це про нас з Надею? До мого затуманеного мозку доходить, що вони вже нас поділили між собою і схоже Надя зовсім не проти такої перспективи.
— Хочу швидше піти звідси, — грубо відповідає чоловік і від його голосу мурахи біжать тілом. Він різко кладе долоню мені на коліно, а Олег широко усміхається й відсторонюється.
— Розумію, — киває задоволено й звертає на мене погляд.
Від нього стає моторошно і хочеться тікати якомога далі від цих чоловіків. В мені ведеться активна боротьба: піти й лишити Надю саму, чи спробувати ще раз вмовити її їхати додому і цим самим наразити себе на небезпеку. Сиджу й відчуваю, як всередині зароджується паніка. Притискаю до себе сумочку й міркую, як непомітно зателефонувати комусь з рідних. Олег зацікавлено роздивляється танець нетверезої Наді, а потім підводиться й приєднується до неї. Танцем це назвати складно, бо він просто мацає її, викликаючи сміх дівчини. Може, Надька й вважає себе дорослою, бо їй вже вісімнадцять, але для мене така поведінка неприпустима у будь-якому віці. Різко підводжусь, але чоловік поряд не дає відійти. Миттєво хапає мене за руку й змушує сісти. Перелякано дивлюсь на нього, а він кладе руку позаду мене на диван й нахиляється ближче.
— Якщо не хочеш поїхати з ним, сиди тихо, — чоловіку не потрібно кричати, щоб я почула його слова. Від них мороз біжить шкірою. Хочеться заплющити очі й розплющити вже вдома, перед своїми ненависними підручниками, але у рідній домівці.
— Я просто піду додому, — пищу, в надії, що він мене почув. Темні очі дивляться невдоволено, з гнівом. Він нічого не говорить, лише робить ковток якогось напою зі склянки й знову дивиться на танцмайданчик. Відкриваю сумочку, занурюю в неї руку й намагаюсь розблокувати телефон. Зараз мені вже не страшний гнів мами, я дуже боюсь, якими будуть наслідки сьогоднішнього вечора. Та повертаються Олег з Надею й заявляють, що час змінити місце відпочинку.
— Пропоную поїхати усім до мене й продовжити чудовий вечір, — задоволено говорить Олег й плескає в долоні.
— Ні, я додому, — підводиться цей Влад. Хапає мене за передпліччя й змушує встати. Мені настільки страшно, що трусяться навіть коліна. На виході він відпускає мене й пропускає вперед. На вулиці тепло, немає жодного натяку на прохолоду чи хоча б вітерець. Відчуваю себе ще гірше, голова стає важкою, а у вухах наростає набридливий шум.
— Ну що, друже, гадаю, ми домовились? — чую позаду голос Олега.
— Ми тільки обговорили ключові моменти, — відповідає йому Влад. — Всі рішення приймає безпосередньо фінансовий директор. І в майбутньому, нам краще зустрічатись в офісі, а не клубах, — їхня розмова доноситься до мене, наче через товщу води. Ніколи не відчувала себе так погано, намагаюсь відійти від них якомога далі, але мене знову зупиняють й обіймають за талію.
— Красуне, а поїхали з нами? Обіцяю, буде весело, — говорить Олег й обдає вухо своїм гарячим диханням.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проти долі, Ерін Кас », після закриття браузера.