Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Олексій

П'ятниця. Обожнюю цей день! Останній ривок і можна буде видихнути на пару днів. Вранці отримав смс з адресою нового об'єкта, і брова злегка піднялася від подиву. На екрані було написано назву мого рідного села. Мені треба було повернутися туди, де я провів своє дитинство і юність. Я ввів в навігатор адресу, завів машину та виїхав на трасу.

«Маршрут побудований ...» - сповістила дівчина в моєму навігаторі. Я зробив голосніше музику. Передчуваючи рідні краєвиди, настрій тут же злетів, а перед очима почали з'являтися картинки. Ось я босоногий біжу по ранковій росі, потім трохи старший біжу з монетами в долоні до місцевого магазину за лимонадом, а потім юність ... бурхлива і яскрава.

Під спогади час пролетів непомітно і я, підспівуючи, повернув і в'їхав в село. «Через 300 метрів поверніть направо» - проголосив навігатор, а я знизив швидкість і їхав по вулиці, насолоджуючись тим, що відбувається.

«Скільки я тут не був? Майже два роки вже! » - подумавя, помічаючи краєм ока білу козу край дороги. Усміхнувся: «Блін, та коза тут була завжди! Ні, зрозуміло, що сама коза, звичайно, інша. Але сюжет один в один, як в дитинстві! А ось фон у кози змінився: будинок з пластиковими вікнами, паркан вже не дерев'яний, а хороший, кам'яний... І ганяв я тут не на джипі, а на велосипеді!».

«Водій зійшов з маршруту!..» - я не помітив, як проскочив необхідний поворот, розвернувся і вирулив туди, куди потрібно. «Так, Льоха, зберися! Зараз доїдемо до об'єкта, вирішимо всі питання, а потім можна буде зробити перерву і покататися ще разок рідними вулицями. Цікаво, до кого ми їдемо?» - задався я питанням, смакуючи можливість побачити когось із знайомих.

Мій навігатор повідомив про прибуття в кінцеву точку, і я підняв очі на ворота, які опинилися перед очима. "Треба ж! Чому саме її будинок?». Настрій як рукою зняло, а перед очима з'явився виразний образ дівчинки з опущеними плечима, що ховає від мене зелені очі повні сліз...

«Стільки років пройшло ... Що їй від мене може бути потрібно?!» - я завис на місці, не виходячи з машини. Взяв з пасажирського сидіння пачку цигарок, дістав одну і підкурив. «Та ну нафіг ... не парся, Льоха! Забула давно і живе своїм життям. Побачить - можливо, навіть не згадає.» - я вийшов з машини і підійшов до воріт, але входити у двір не став, просто глянув через паркан.

«Дивно, нічого не змінилося тут з тих пір ... Все той же самий двір, квіти під вікнами... Неначе час тут зупинився.» Після побачених змін у всьому селі це здалося мені трохи дивним. Але я швидко втратив цю думку і, відкинувши у траву недопалок, рішуче відчинив хвіртку. Вона видала пронизливий скрип і буквально через секунду попереду відчинилися двері будинку.

Я завмер. Секунда, інша ... Я дивився на двері, очікуючи, що зараз звідти вийде вона...

Не те, щоб я переживав чи боявся цього моменту. Навпаки, мені було навіть цікаво поглянути на неї, побачити, як вона змінилася за цей час. Але моїм бажанням не судилося збутися. Назустріч мені вийшла незнайома жінка років сорока зі стрункою фігурою і ідеальної білосніжною посмішкою.

- Доброго ранку! Ви Олексій? - запитала вона. А я відчув одночасно і полегшення, і розчарування. Дивні почуття. Вони блискавкою пронеслися, і вже через секунду я занурився в свою роботу.

- Мене звати Тетяна. Ходімо я покажу все, і ми з вами узгодимо фронт робіт. - представилася жінка і швидким кроком попрямувала всередину будинку. Я пішов за нею, але, переступивши поріг, знову завмер. Було відчуття, що і не було цих 20 років. Все ті ж меблі,  шпалери на стінах і такий знайомий запах.

- Ми купили цей будинок пару тижнів тому, - повернула мене в реальність Тетяна.

Вона почала перераховувати свої побажання, водячи мене по кімнатах і пояснюючи, що хоче отримати в результаті нашої роботи.

- Хочемо зробити ремонт, привести тут все до ладу і в'їхати вже до осені. Встигнемо?

Я прикинув, що попереду 3 місяці з хвостиком, ми цілком вкладаємося в установлений термін.

- Так звичайно! Через годину приїдуть майстри і почнуть роботу. Думаю, до середини серпня все буде готово.

- Чудово! Скажіть, а ваша бригада може вивезти кудись всі ці старі меблі і залишені попередніми господарями речі? Мені не потрібно звідси взагалі нічого, хочу, щоб було все абсолютно нове! - зупинившись перед знайомими мені дверима в спальню, запитала Тетяна.

- Сьогодні ж організуємо. - кивнув я і потягнувся до ручки дверей, відкриваючи її перед Тетяною.

Вона увійшла першою, я слідом за нею. Яскраве сонячне світло заливало простору кімнату. Біля стіни стояло ліжко, з боків тумбочки з невеликими світильниками. Я кинув погляд на покривало і тут же, як за командою у вухах пролунав солодкий жіночий стогін задоволення і тіні на стіні, які прилетіли звідкись із пам'яті. Мій член в ширинці нагадав про себе, але я швидко придушив свої особисті бажання.

Десь на тлі Тетяна щось пояснювала про підлогу, стіни, колір і текстуру шпалер, плитку для санвузла, і мені довелося напружити мозок, щоб знову включиться в діалог з новою клієнткою.

- Так-так, я зрозумів. Добре, все зробимо. Якщо потрібна буде консультація дизайнера - немає проблем, просто повідомте і я дам її контакти.

У дворі будинку пролунав шум голосів. Майстри під'їхали. Чудово, зараз робота закипить. Тетяна, пообіцявши повернутися на наступний день з самого ранку, передала мені запасні ключі від будинку і поїхала.

На секунду лишився один в кімнаті. Знову пронісся стогін в вухах, і я чітко відчув, як її рука торкається моєї сідниці, притискаючи до ніжного жіночого тіла.

- Чорт! - вилаявся я від раптової хвилі збудження. Все-таки дуже добре, що її тут немає. «Льоха, ведеш себе, як пацан п'ятнадцятирічний! Що за ностальгія, на хрін?! ». Я вийшов з кімнати і попрямував до хлопців, які в цей час стояли на веранді будинку і чекали подальших моїх вказівок.

- Так, мужики, завдання на сьогодні - повністю звільнити будинок від меблів і старого мотлоху. Ден, виклич машину і вантажників, щоб вивезти все сміття. Сьогодні готуємо будинок до ремонту і завтра приступаємо.