Читати книгу - "Сміттяр, Мар'яна Доля"

2

Машина Пітерсонів  зупинилася на парковці перед школою, Ерік швидко вибрався назовні, махнув рукою татові й мамі і закрокував до центрального входу,  куди, наче мурахи до мурашника, прямували ще багато дітей та підлітків різного віку з усього їхнього 245-го району "Ч". Школа була типова - простора чотириповерхова споруда зі скла та бетону, поряд - майстерні для виробничого навчання, великий спортивний майданчик, критий басейн. По периметру росли акуратно підстрижені дерева та чагарники, на клумбах квітли різнобарвні троянди.

Точнісінько такі ж школи - подібні як близнята, що всередині, що зовні - височіли у всіх районах міста. Держава повністю фінансувала забезпечення навчальних закладів усіма необхідними матеріалами, обладнанням, підручниками. Школярі отримували безкоштовне дворазове харчування та медичне страхування. Різнилися школи хіба що навчальними програмами; у навчальних закладах різних соцкласів була різна спеціалізація. Але загальнообов'язкові предмети викладалися у всіх однакові, та й по закінченню школи випускники, незалежно від свого класу та місця проживання, складали єдиний для всіх ТОМ, що розшифровувався як Тестове Оцінювання Можливостей.

Того ТОМу  учні боялися, як вогню. Починаючи з першого класу,  вчителі твердили їм, що це випробування визначає всю наступну долю людини. Завалив ТОМ - не отримаєш гідної професії. Вступити до коледжу чи університету можна було тільки, маючи на руках довідку про те, що за результатами ТОМу обраний фах вам підходить.

Ерік був учнем випускного класу, і до складання  ТОМу йому було рукою подати - залишалося пройти останній іспит із чотирьох обов'язкових, що допускали випускника  до процедури  оцінювання можливостей. Три попередні екзамени він склав цілком успішно, і зараз за рейтингом був другим серед двадцяти п'яти однокласників.Очолити рейтинг було нереально - це місце усі дванадцять років посідав зануда і вчительський любимчик Ронні. Та Ерік і не прагнув його обігнати - хлопець ніколи не відзначався особливим честолюбством. Він добре вчився не для того, щоб комусь щось довести, а просто через те, що мав здібності до наук та  любив дізнаватися щось новеньке.

 - Привіт! - гукнув його сусід по парті Марк, коли Ерік, відмітившись у охоронця на вході, попрямував на другий поверх, де мав проходити іспит. - Ти чого запізнюєшся? Екзамен уже почався!

 - Привіт, Марку! Та заявилася комісія з мерії, бабцю на пенсію випроводжали... Поснідати, блін, не дали!

Наче на підтвердження його слів у животі голосно забурчало. Ерік спинився біля автомата в коридорі школи і узяв стаканчик кави та булочку, Марк наслідував його приклад, і  далі вони вже пішли, жуючи на ходу.

 - А, у них сьогодні день візитів, - сказав Марк. - У мене сестра народила дівчинку, то теж приходили, принесли якийсь там пакунок.

Він допив останній ковток, зім'яв паперовий стаканчик і жбурнув на підлогу. У цю ж мить під стелею спалахнув вогник системи відеоспостереження, і з динаміку пролунав рівний, без жодних емоцій, голос чергової вчительки : "Марк Ендрюс, підніміть, будь ласка, сміття і покладіть в урну!"

Марк нахилився і нехотя підняв стаканчик, біля найближчої урни спинився і викинув його. Ерік зробив так само. Над урною був красиво оформлений напис : "Наша школа - школа зразкового порядку та дисципліни". Тут теж висіла камера, і Марк не втримався й показав їй язика.

 - Мінус три бали в рейтингу за зухвалу поведінку, - миттю зреагував голос з динаміку.

Ерік смикнув друга за руку:

 - Слухай, ну нащо воно тобі? Перед самим ТОМом вже потерпи, не заїдайся....

 - Воно вже все мене дістало! - сердито пробурчав Марк. - Таке враження, що це роботи, а не живі люди. От, кажуть, колись...

Що було колись, Ерік дізнатися не встиг. бо вони вже дійшли до аудиторії, де  відбувався іспит з соціології. Перед високими дерев'яними дверима юрмилися схвильовані хлопці та дівчата. Хтось ще спішив надолужити згаяне, гарячково гортаючи  підручники та конспекти, та більшості випускників уже знання не лізли в голову - вони стояли, тісним колом обступивши довготелесого Рудольфа, якому  пощастило ( чи, навпаки, не пощастило) складати іспит першим, і котрий, уже "відстрілявшись", ділився з однокласниками своїми враженнями.

-Ох і валять! - робив круглі очі Руді.

 - А що тобі випало? - схвильовано допитувалась котрась із дівчат.

 - Демографічна політика.

-У-у-у, - загуділи дванадцятикласники.

У цю мить двері аудиторії розчахнулися, і в коридор визирнув помічник учителя містер Дональдс.

 - Пітерсон є? - спитав він.

 - Я тут, - Ерік зробив крок вперед. Серце неприємно тьохнуло і пропустило один удар.

 - Заходьте, будь ласка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно