Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я такого не верзу.
— Це ж блюзнірство!
— Хотів би я побачити Вашу доброту.
— І побачите.
— Ви мені погрожуєте?
— Боронь Боже!
— Як Ви взагалі могли порівняти людину з кішкою?
— А чим кішка гірша, ніж людина?
— Може, Ви ще з кішкою до ЗАГСу підете?
— Не треба так.
— Ви, напевно, ніколи не мали хатньої тваринки.
— Добре, що Ви мали.
— Тварина — надійніший друг, ніж людина.
— Філантропія, нічого не скажеш.
— Іноді здається, вона розуміє вас краще, ніж Ваші рідні.
— Особливо, коли Ви її кóпаєте спересердя, а вона винувато попискує.
— Підібгавши хвіст.
— Моя кішка сімнадцять років прожила.
— Кажуть, добре хатню тваринку завести, коли в сім’ї діти.
— Мій хом’ячка має.
— А моя — пару пацючків - альбіносиків.
— Тьху, яка гидота!
— Як противно!
— А Ви на себе подивіться.
— Я ніколи не тримала б такого мерзенства.
— Це ж треба дожитися!
— Колись щура шваброю періщили.
— Тепер цяцькають.
— Якби Ви бачили, як вони гарно бавляться.
— В альбіносів червоні очі.
— А шерсть біла.
— Мій вимагає змію.
— То купіть йому.
— Нізащо.
— А я своєму сказала: вибирай — або я, або вона.
— І що він вибрав?
— Мої обоє рибок розводять. Тіпа змагання влаштували.
— Не « тіпа », а « щось на кшталт ».
— Ой, я Вас умоляю...
— Звідки тільки такі зануди беруться?
— Я культурна людина.
— Я своїй черепашку купила.
— Кажуть, черепахи тисячу років живуть.
— А людина?!
— В нас австралійський папуга.
— Цікаво, як він до Вас потрапив?
— З крамниці.
— Контрабанда.
— Ви природу нищите.
— Якби Ви бачили, як він, біднесенький, у клітці сидів!
— Вона хоче сказати, що визволила його.
— І визволила!
— З однієї клітки в іншу.
— Наклепники! Він у нас по кімнаті літає!
— І в скільки Вам милосердя обійшлося?
— Інші дітям їсти не мають за що купити.
— Не заглядайте в чужий гаманець.
— Це я заглядаю?
— У Вас сумка відкрита.
— Мій гаманець!
— Не хвилюйтеся.
— Спокійно.
— Нічого не сталося.
— Розступіться.
— Дайте дорогу.
— Ви хто?
— Лікар.
— Нашатирний спирт!
— Хтось спирт має?
— Ви отого покличте, нехай дихне на неї.
— Хтось має з собою парфуми?
— Черрутті 1887, підійде?
— Хустинку, швидше.
— Тьху, яка зашмаркана!
— Ось одноразова.
— Здається, подіяло.
— Вона опритомнює.
— Слава тобі Господи.
— А то вже думали.
— Тільки не нагадуйте їй про гаманець.
— Хто сказав «гаманець»?
— Мій гаманець!
— Ваш гаманець на місці, ось.
— Це Ви його вкрали.
— Вона марить.
— Ніхто його не крав.
— Він лежав у Вашій сумці.
— Перевірте, чи все на місці.
— Останнім часом від злодюжок спасу нема!
— Читали, газети пишуть?
— Всі ці квартири були без сигналізації.
— Тільки дурний не полізе.
— Я сам поліз би.
— По Вас і видно.
— І Ви теж полізли б.
— Докотилися!
— Двісті тридцять сім пограбувань!
— І це тільки в одному місті!
— Вони, мабуть, ще й занижують.
— Куди вже занижувати.
— Такого ще не було.
— У нього револьвер!
— Револьвер!
— Звідки у Вас зброя?
— Справжній. Стріляє. Щовечора чищу.
— Під подушкою тримаєте?
— Я свій теж.
— Найкращий захист від грабіжників.
— Людина покинута напризволяще.
— Кожний сам коваль свого щастя.
— Звідки він у Вас?
— Купив.
— Отак пішли й купили?
— І Вам раджу. Він до Вас у темряві, а Ви його люфою до муру.
— Я його без розмов порішив би.
— Скрізь усе пообписували.
— Автомобіль побили.
— Підпалили.
— Побили.
— Ви бачили?
— Ні.
— А я бачив.
— Тисячу років!
— Що тисячу років?
— Черепаха живе тисячу років …
— Яка … яка дошкульна несправедливість.
— А що ви робили би тисячу років?
— Я всі романи перечитав би.
— А я в космос полетів би.
— І куди Ви, цікаво, залетіли б?
— Життя людське таке коротке!
— Чому Він такий немило …
— Автобус! Автобус їде!
Фрутхен
Можна подумати, вони — живі істоти. До якого роду, виду і племені належали б? За Ліннеєм чи кимось іншим? У них немає крил і ніколи не виростуть. Ще менше вони подібні до риб — вода, тим паче солона, їм протипоказана. Якщо ж кимось у цьому світі їх уявити, то тваринками в живому кутку, факт смерті яких приховують :
— Вони вирушили до родичів.
— І я хочу з ними.
— Вони не можуть узяти тебе.
— Я слухатимуся.
— Це дуже далеко.
— Дуже-дуже?
— Дуже-дуже.
— В Африці?
— Набагато далі, ніж в Африці.
Найкраще внести ясність відразу: фрутхен — не жива істота. Хто ж тоді? Варіантів напрошується чимало. Перстень із діамантом у вітрині ювелірної крамниці, який-небудь нефрит у музеї інституту гірництва, деталь, що використовується в нанотехнологіях, рідкий кристал, модна зачіска, плюшева іграшка, гімнастичний тренажер… Ні, фрутхен — щось зовсім інше. І взагалі не фрутхен, а фрюхтхен, просто від фрюхтхена язик зламається.
Утім, втрата букви жодним чином не вплинула на по казники самого фрутхена — на його розміри, форму, властивості, тож за нього можна бути спокійним: він є, а його наявність додає до розмаїтого буття колоритний штрих. Зникає слово, зникає квітка, зникає пагорб… Зникають фрутхени… На щастя, вони не зникають надовго, а закономірність, що проглядається в їхньому зникненні, несе в собі щось заспокійливе.
Зникаючи ввечері, вранці фрутхени з’являються знову, мов Фенікс, що воскресає з попелу. Наче квіти, що, розпелюстившись на світанку, в сумерках заплющують келих. Порівняння з квітами має вагомі підстави. І квіти, і фрутхен покращують настрій. Квіти і фрутхен можна подарувати і можна купити. Квіти і фрутхен люб’язно за горнуть в папір. І квіти, і фрутхени духмяно пахнуть. По стоявши, квіти і фрутхени втрачають вигляд.
Щоранковою появою і щовечірнім щезанням фрутхени нагадують сонце: ввечері воно зникає, вранці ж вигулькує з-за тополь. Хоча фрутхени не вигулькують з-за тополь, зате з’являються також у сірі, похмурі, непривітні, як, приміром, оцей, дні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний світ, Тимофій Гаврилов», після закриття браузера.