Читати книгу - "Будеш моєю, Роксолано, Ксана Рейлі"

— Ти точно не їдеш? — вже в коридорі запитала я в Андрія, що щось зосереджено набирав на комп‘ютері.

— Точно. Іди сама, гарно відпочити, — хлопець махнув рукою, а я трохи образилась.

Квартира батьків була за тридцять хвилин їзди від моєї, але через вечірні затори їхала ледь не годину. Втомлена і розлючена я важко піднялась на восьмий поверх, бо як завжди не працював ліфт.

— Чого ти не попередила, — важко дихаючи, я зайшла у квартиру.

— А я не знала...— сестра здивовано глянула на мене, — коли я їхала, він ще працював.

— Це жах, — я втомлено сіла на диван і прикрила руками обличчя. Хоч вже і пройшло декілька років, але приходити сюди досі боляче. Ми були надзвичайно щасливою сім‘єю, поки жахлива автокатастрофа не забрала у нас батьків. Це було настільки боляче, що деякий час я не могла усвідомити цього. Просто не вірила, що це сталося, думала, що вони кудись поїхали. Аня моя старша сестра і якби не вона, то я б, напевно, вже давно з собою щось зробила. Вона стала моєю величезною опорою та підтримкою і за все те, що зараз у мене є, я вдячна їй. Ми трохи посиділи з нею, попили чаю і їли улюблені тістечка. Вона розповідала про свій черговий «бізнес-план», який базувався завжди на чомусь творчому, але чомусь ще нічого з її ідей не втілилось в життя, а гроші вона і далі заробляє, працюючи організатором свят. Було вже досить пізно і я вже вирішила їхати додому. Нарешті не було заторів і я подумала, що зараз можна трошки порушити правила, тому їхала на великій швидкості. Мені так хотілось зараз якнайшвидше опинитись вдома, лягти в ліжко і спати в обіймах Андрія. Коли я ввійшла у квартиру, вона зустріла мене дивною тишею. Андрій в такій годині ще ніколи не спить. Невже він кудись пішов? Коли я захотіла піти на кухню і зробити собі ще чаю, почула якийсь шум зі спальні. Я подумала, може він дійсно спить. Тихо підійшовши ближче, я завмерла...а потім з-за дверей почулись занадто характерні звуки. Від жаху я прикрила рот рукою, але не знала, чи це мені хотілось плакати, чи кричати. Тільки потім емоції взяли наді мною гору і я ледь не з тріском відчинила ті дурні двері. Картина переді мною відкрилась до болю банальною.

Андрій був над якоюсь...блондинкою. Ну і звісно, лише дитина не здогадається, що там відбувалося.

— Роксолана!? — він глянув на мене з обуренням, ніби я йому заважаю робити щось дуже важливе.

— Браво, — я почала повільно плескати, — твої акторські здібності вражають. Пів року, цілих пів року ти витримав, молодець!

— Пупсику, хто це така? — та дівчина подала тоненький голосок.

— Це не...я...— хлопець швидко одягнувся і підійшов до мене, — Роксолано, я зараз все поясню...

— А нічого пояснювати не треба! — я сильно штовхнула його в груди, — вимітайся звідси! — я почала штовхати його ще сильніше, а він, на диво, не пручався, а лиш намагався «все пояснити». Я широко відчинила двері квартири й просто витягла його босого на холодну підлогу коридору. Потім з кімнати вискочила та повійка лише в ковдрі, то я і її виставила за двері. Я почала кидати в нього всіма його речами, що потрапляли під руки. Я кричала на нього і плакала. Потім вигребла всі речі зі спальні, а коли помітила його в коридорі знову, кинула їх йому просто в руки й вже потім закрила перед його носом двері, повільно сповзаючи по них. В грудях горіли образа і пекельний біль. Я била кулаками по дверях, що з деяких кісточок проступила кров. Я не могла повірити, що він так вчинив зі мною після всього, що в нас було, після всього, що він говорив і обіцяв мені. Я опустилась руками на підлогу, а сльози крапали вниз, залишаючи мокрі сліди на якійсь футболці Андрія, що випала з тієї купи. Я вхопила її в руки, різко піднялась і жбурнула її з вікна. Холодне вечірнє повітря трохи заспокоїло мене, я навіть почала рівніше дихати. Але натомість, замість того болю всередині зародився жахливий відчай. Після смерті батьків, я пообіцяла собі, що більше нічого не зможе мене зламати, а обіцянки я завжди виконую. Я почала істерично шукати свій телефон, але як на зло він ніби кудись дівся. Потім все ж його знайшла і набрала номер сестри. Гудки йшли довго, Аня не відповідала. Та вона напевно вже спить. Але коли я подзвонила вдруге, то вона відразу підняла слухавку.

— Ляно, щось сталося? — стривожено запитала сестра.

Я довго не відповідала, намагалась зробити свій голос якнайбільше спокійним. А потім сказала, як ні в чому не бувало, ніби щойно не билась в істериці:

— Я хочу напитись.