Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

1930 р. в періодиці з’являються вірші Малишка. У колективному збірнику «Дружба» (1935) вміщується невелика його поетична добірка. Але із справжньою інтенсивністю літературна діяльність Малишка розгортається в другій половині 30-х років. Протягом п’яти років побачили світ сім оригінальних поетичних книжок: у 1936 р. — «Батьківщина», в 1938 — «Лірика» та «З книги життя», в 1939 — «Народження синів», в 1940 —«Жайворонки», «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березань» (восьма збірка, «Зореві дні», складалася з уже публікованих творів). Тоді ж були написані і поеми «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».

Тематично ці ранні збірки Малишка примикають до основного 'масиву української радянської поезії тих років. Громадянська війна, соціалістичне оновлення Батьківщини, колективна праця і людина праці — ось головне коло інтересів молодого поета. Серед інших зацікавлень слід, мабуть, згадати пильну увагу Малишка до особистостей видатних художників минулого, до їх творчості; уже в збірці «Лірика» з’являється невеликий розділ «Співці», що містив у собі ліричні портрети Пушкіна, Горького, Коцюбинського і Шевченка,— жанр такого портрета в подальшому посяде в творчості Малишка особливе місце як свідчення постійного прагнення його до оволодіння духовною культурою минулого. Втім, не лише /минулого: Малишка і як людину, і як митця постійно вабитиме до себе творча особистість, захоплюватиме в людині непересічність, небуденність, самобутність, усе те, що об’єднується в понятті «талант». З великою силою проникнення у внутрішній світ людини, вігі згодом створить портрети О. Довженкаі, М. Рильського, Остапа Вишні, інших своїх сучасників і друзів.

Але це буде пізніше. А поки що тематика його творів в основному укладалася в’ річище, прокладене на цей час зачинателями української радянської літератури.

І однак буквально за кілька років ім’я Андрія Малишка стало в ряд з іменами поетів, що вже завоювали популярність у 20-ті — на початку 30-х років —П. Тичини, М. Бажана, М. Рильського, Л. Первомайського, П. Усенка та ін. І не просто поповнило ряд, а засвідчило яскраву індивідуальність зі своїм баченням світу і художнім мисленням. Звертаючись до тем магістральних і розробляючи їх із загальноприйнятих у тогочасній літературі ідейно-естетичних позицій, Малишко вносив у їхню розробку особистісне начало, що є обов’язковою ознакою справжньої поезії.

Це помітно вже у творах, присвячених громадянській війні. Як і багато інших поетів, Малишко вирішує цю тему в піднесено-романтично-му ключі, він обирає героїчні епізоди, драматичні колізії, моменти подвигу, що його відтворює чи то відомий полководець, чи то рядовий боёць. Він широко послуговується баладним жанром (це теж було в рамках усталеної традиції), спирається на образні засоби і композиційні канони народнопісенної творчості (переважно героїчних цісень та дум), нерідко будує твір як невигадливу оповідь про подію, випадок у поході, де боєць виявив свою відвагу і відданість революційній ідеї. Найхарактерніші з цього погляду такі його вірші як «Бронепоїзд», «Заспів про Боженка», «Богунська (І—II)», «Береза», «Над берегом кулі горюють», «Опанас Біда», «Корнюша» та багато інших,— усім їм, теж у дусі часу, притаманні оптимістичний настрій, мажорна інтонація, безпосередньо висловлена ідея.

Особливість же їх у тому, що в цих творах завжди відчутно звучить голос автора, відкрито виявлене його почуття, його ставлення— до героя, подій, до всього, про що йдеться в творі. І якщо навіть це балада, дума, віршова оповідь, тобто жанр за своїми фор* кальними ознаками епічний, у творі неодмінно так чи інакше відчувається присутність самого поета; по суті, авторське переживання подій, авторське ставлення до героя і було тим фундаментом, на якому будувався твір, а це вже — ознака ліричної стихії.

Уже в ранніх віршах-оповідях про героїв громадянської війни читацьку увагу привертає не лише особа героя, а й особа поета, його ставлення до героя, з яким у автора завжди існує духовна близькість, гармонійна спорідненість,—не випадково досить часто у віршах зустрічаються такі уточнення-визначеиня, як «мій друг», «мої брати», «хто ж вони? Все родичі мої» тощо. Ці вірші пройняті і щирою зацікавленістю долею героя, і співчуттям до нього, і почуттям відповідальності за справу, за ідею, яку той втілював у життя, і тривожним почуттям вини перед загиблим (а вірші про громадянську війну переважно були присвячені їм), і завжди — вдячністю за здобуте високою цінове і дароване нинішнім поколінням щастя жити.

До речі, ця рідкісна здатність відчувати свою безпосередню, людську єдність з «об’єктом» творчості своєрідно реалізувалася і в Малиш-кових віршах про природу, в пейзажній ліриці, де такою ж близькістю, такою ж живою увагою і любов’ю завжди зігріте все, що потрап-* ляло в поле художнього зору поета — і одинокий листок у сорочечці поруділій, і горобина в червоній фартушині, і згорблена, немолода черемуха, і посивіла під холодною росою трава. Ці дивовижно точно підмічені деталі і складають цілісний портрет рідної природи в її розмаїтості і красі; однак у цьому образі відтворюється не тільки об’єкт, а й. суб’єкт творчості — особистість поета, його відчуття єдності зі світом, з людьми, з природою. Звідси — вражаюча конкретність образів, у кращйх його поезіях,

І у віршах про громадянську війну кожний герой — конкретний і кожний по можливості згаданий поіменно. Останнє для поета важливо, він це підкреслено декларує: -

Заходьте в пісню, рідні імена,

Ставайте в ряд із долею моєюг..

Вірш «Бійці», звідки взято процитовані рядки,— один з прикладів того, як послідовно прагне поет зберегти в людській пам’яті імена тих, хто лежить у сивих від часу братніх могилах. Однак і тут акцентоване те, що долі їхні так чи інакше переплетені з долею і особою поета. Адже сьогодні його доля складається щасливо саме тому, що за неї віддали своє життя люди революційного покоління.

У поезії «Корнюша» Малишко оповідає про Корнія Івановича Залізняка, уславлює його подвиг, що якоюсь мірою нагадує подвиг Івана Сусаніна. Але не самим тільки подвигом він близький і дорогий автору, а й тим, що був лісником («лісним комісаром»), тим, що всією душею любив природу і совісно служив їй; у тому, що в нашому мирному житті «від моря до гаю налилися жита, нову пісню співає сосна золота», автор вбачає частку й його, Корнієвої, праці, його турбот. Прагнення змалювати героя не лише життєво правдиво, а й відкрити в ньому риси, які особливо цінувалися самим поетом, розкривали його уявлення про людину духовну, душевно прекрасну, котра відповідає його власному ідеалу,— дуже характерно для Малишка.

Хрестоматійно відомим став вірш Малишка «Опанас Біда» — про відчайдушно хороброго кулеметника, що на своїй легендарній тачанці мчав, як вихор, фронтами громадянської, наводячи жах на ворога, і несподівано потрапив у полон. Кульмінаційна ситуація небуденна: ворог