Читати книгу - "Гноми та інші, Народні"

зневажаю! – На що староста Сіф відповів, що зневажати нікого не можна, бо в кожній тварі є іскра Божа, і Товстопузу можна поспівчувати, що він не може керувати своїм животом, а живіт керує ним. – Але, – звернувся він до Драконяти, – ти в цьому теж винен. Хоч, можливо, і ми винні в тому, що догоджали тобі забагато. Отож, ти понесеш кару – головне – ми не будемо з тобою спілкуватися, поки ти не зрозумієш жахливості свого злочину, крім того, маєш прибрати всю нашу садибу – роботи тобі на тиждень. І ми виправимо свою помилку – будеш мати їжі не більше за інших і ніякого солодкого. – Товстопуз стояв приголомшений, з витріщеними очима на які навернулися сльози.

–Я...Та я...Я нічого не брав! Я нічого не знаю!... – вигукнув він...

Якби до садиби не постукали, то вони, напевне, ще довго б докоряли йому. А Товстопуз лишився сам і гірко-прегірко-прегірко заридав. Ридав він довго, аж поки не змучився.

І з того часу Товстопуз ні з ким не говорив і ходив ображеним на всіх.

Омана

А тим часом до садиби стукав Козел. Йому відчинили і він почав говорити:

–Я дуже відомий художник і фотограф, зараз працюю професором в лісовій Академії (мене товариш влаштував). Я чув, що тут оселились гноми і вирішив зробити вам подарунок – супер сучасний комп’ютер „Pentium 0”! Гноми, незважаючи на зіпсутий Товстопузом настрій, закричали дружно „Ура!” – вони ж давно мріяли про комп’ютер! Це дуже полегшить їхню роботу і зробить навчання цікавим! Вони шанобливо запросили професора Козла до садиби і запропонували йому чай з банановим вареням і найпочесніше місце за столом. За чаєм професор сказав: я їжджу по світі з лекціями по мистецтву. Завжди я беру за ці лекціі по $600 (хоч вони взагалі безцінні), але, я знаю, що ви народ небагатий, тому вирішив зробити вам ще один величезний подарунок – прочитати лекцію БЕЗКОШТОВНО!

Гноми зааплодували і почали наперебій дякувати Козлу, а гном-відмінник Леві, навіть, поцілував його. Чик побіг запросити на лекцію самітника Авимелеха, але його ніби не було в хатинці – скільки Чик не стукав, ніхто не відчиняв.

Усі вирішили Тут же й прослухати лекцію. Прийшла навіть Хазяйновита, хоч в неї було багато справ. Гноми були пожадливі до наук і мистецтво вони дуже любили. Леві, Медун і Чик повідкривали зошити і запаслись декількома ручками. Фіхол і Міхол самі були художниками і фотографами, то ж дістали свої фарби і фотоапарат, на всякий випадок. А Сіф приніс справжній диктофон і почав запис. Професор поставив на стіл біля себе подарований комп’ютер і, коли запала тиша, почав:

– Я великий, загальновідомий, титулований митець! Мене знають по всьому світі! Де б я не приїхав, мене зустрічають хлібом і сіллю, кланяються мені в ноги і просять мого автографа! Якщо я почну говорити, то мене слухають не дихаючи! Я особисто знайомий з президентом тридев’ятого царства – Левом, з королем тридесятого царства – Змієм і з багатьма, багатьма іншими відомими особами, з якими вам навіть не снилося спілкуватися!

Чик усе ретельно записував, не бачачи, що гноми почали переглядатися. Староста Сіф нахмурився і дивився собі під ноги, а Фіхол шепнув Міхолу: „коли ж лекція почнеться?”

А козел продовжував: – В мене було багато виставок в царствах Франції, Португалії, Англії, Німеччині, Нідерландах і інших царствах і півцарствах!

Я вмію робити з нічого шедевр, мене запрошують найвідоміші дизайн студії, журнали і фірми до співпраці! Та я дуже зайнятий і багатьом відмовляю. А в мене стільки ідей!... – професор Козел ще довго розхвалював себе...

Староста Сіф розмірковував, чи треба переривати професора, бо, ж він може забрати подарований гномам комп’ютер. А якщо переривати, то як би це делікатніше Козлу сказати, що гномам не цікаво слухати вихваляння невідомо кого і що гноми прийшли слухати лекцію по мистецтву, а не зневажливі по відношенню до гномів вислови. І взагалі, в його лекціі нема нічого, що має відношення до мистецтва! Отак думав Сіф. Але він ще не вирішив, що має сказати Козлові, як у „професора” полетіли зі сторони парти близнюків гнилі яблука. (Козел і не помітив, що з залу був хтось зник, щоб збігати за свіжо зігнилими яблуками.) Одне яблуко попало Козлу в ріг, друге в ніс, а третє пролетіло мимо. Фіхол, Міхол і Леві і, навіть Медун закричали: „Геть! Це не лекція, а самі вихваляння! Ти – всього-навсього хва-а-алько!!!”

„Професор” Козел гордо випростався і сказав: ”Бачу, ви, як і багато інших потвор, недостойні слухати золоті потоки моїх слів!” Схопив комп’ютер, який був подарував гномам і вискочив з садиби.

А Чик здивовано кліпав очима – він не розумів, що діється – він ретельно записав всю „лекцію”.

Козлові навздогін летіли огризки, яйця, а він гордо йшов, піднявши голову і казав: „Ви – непотріб, а Я – зірка!”

Міхол прокричав наостанок: „не потрібен нам твій комп’ютер! Ми не продамо свою гідність і розум за нього!”

Отакий видався в гномів день. Але під вечір, коли заходило сонце, вийшов зі своєї комірчини самітник Авимелех. Усі його дуже любили і спілкуватись з Авимелехом було для гномів справжньою радістю. Гноми зібрались колом навколо старця, але він дав знак мовчати усім і тихо сказав: Нічого, любі мої. Все добре. Ви зробили правильно, тільки вам не треба було кидати в нього сміттям... – Авимелех посміхнувся, і засміялись усі гноми. – Але ви не в усьому праві. Будьте сердечні один до одного... – Обійняв усіх гномів по черзі. .. і розчинився. (Самітник Авимелех часом так робив, коли не хотів, щоб його розпитували, або затримували). Але в усіх лишилось заспокоєне і наповнене любов’ю серце.

Гноми розійшлись по домівках і солодко поснули.

Пригода...

А рано зранку до старости Сіфа стукала схвильована гномина Хазяйновита. Вона вигукнула: зникли харчі! Я пішла до льоху по ковбасу, а її нема! Цілий моток ковбаси зник! А ще булочки солодкі зникли – 40 штук! Сіф був заспаний і розгублений: на ніч Товстопуза тепер закривали у школі, де зробили йому кімнатку на другому поверсі. Отже, драконя вночі вибралось і знов згрішило...

Сіф вирішив нікого не будити і пішов сам подивитись до школи. Двері були зачинені на ключ. Він відкрив їх, зайшов до кімнатки Товстопуза і побачив, що той, спить без задніх лап. „Це ще нічого не значть” – подумав Сіф. – Він міг вилізти і залізти назад через вікно. А спить, бо вночі до льоху лазив, наївся змучився...От тепер і спить.