Читати книгу - "Гноми та інші, Народні"

В гарному запашному лісі стояла садиба гномів. Це була ціла фортеця: 5 хаток гномиків стояли впритул один до одного, утворюючи собою стіну. Була в них ще хатка зі школою, кухня, комора, льох і при школі був ще спортивний зал, в якому гноми вправлялись на мечах. А в дальньому куті двора стояла хатка гнома-самітника Авимелеха. Усі ці споруди були обнесені високим дерев’яним парканом, зробленим зі вбитих в землю товстих і високих кілків. Гноми побудували його після того, як один незграбний лось поруйнував їхні будівлі, продираючись через хащі.

В школі гномів йшов урок.

Сова Ава, яка була вчителем, читала гномам урок з геології.

В класі було шестеро гномів: староста Сіф – поважний і розсудливий гном, відмінник Леві, запальні гноми-близнюки Фіхол і Міхол і повненький Медун — спокійний і лагідний. На першій парті, як наймолодший, сидів гном Чик.

Він ще не проходив посвяти у воїни світла і тому в нього було просте та коротке ім’я. Воно йому не дуже подобалось, тому зошити Чик підписував, ставлячи замість літери „Ч „-„Ш”. Виходило Шик. Він казав:

„Це круто!” Але браття-гноми сміялись над ним і одного разу близнюки Фіхол і Міхол дописали йому на зошиті перед ім’ям літеру „П”... Вийшло „ПШик”. Гноми реготалися, а Чик дуже образився. Він вирішив поменше спілкуватися з „цими дурнями”, тим більше, що вони не розділяли його мрії переїхати на ПМЖ (Постійне Місце Проживання) до тридев’ятого царства – Америки.

„Гей, Чику, принеси мені, будь ласка, круглий камінь, що лежить в комірчині на полиці справа” — сказала сова Ава. –„Я вам продемонструю, як може змінювати колір камінь під впливом температури. Це камінь з планети Незвіданої. Від нагрівання на ньому проступають візерунки і з фіолетового він робиться зеленим...

Треба буде покласти його до печі, в жарини — там він нагріється.”

Чик майже так і зробив, тільки переплутав ліво і право і взяв круглий камінь з іншої полиці.

— Дай-но мені поглянути, чи те, що потрібно ти взяв — сказала сова Ава до Чика.

Та Чик був дуже самовпевнений — він попрямував до пічки і швидко кинув камінь у жар.

— Не хвилюйтесь, я не помилюся, все буде окей! — відповів Чик і став ґонорово біля печі, дивлячись на жирини. Ава похитала незадоволено і скрушно головою, Та експеримент був цікавий і всі стали чекати. Сова Ава взяла щипці, щоб витягнути камінь, та, раптом... гноми почули тріск, „камінь” розколовся і з нього видряпався маленький... дракончик!

— Ой лишенько! Що ж ти, Чику, накоїв! — Скрикнула вчителька. — Що ж ми з ним будемо робити?! Ми не планували заводити дракона! Це серйозна справа!

Чик стояв зніяковілий, розгублений і злий і думав: „Це все через неї ж, Аву! Не могла нормально пояснити, де лежить той дурний камінь! А от тепер має, те, що заслужила! ” Він вигукнув: – Сама винна! – і вибіг на вулицю.

— Я нещасний, невчасно на світ з’явився! Ням, ням, ням... — пробелькотіло драконятко. В нього був великий животик, невелика голова і маленький хвостик і лапки... Гном Медун простягнув йому свою канапку...

Отак з’явилося в гномів драконя, яке вони назвали Товстопузом. Драконя було усім незадоволене, весь час бурчало і скаржилось, що народилось в лиху годину, не хотіло вчитись разом з гномами у школі і... потроху гладшало. Це, напевне тому, що Товстопуз увесь час лежав на сонечку, споглядав життя і час від часу нарікав на долю, заїдаючи, цю лиху долю, сардельками, ковбасками, млинцями і засолоджуючи важке життя калачами, печивом, шоколадками, медом й іншими солодощами. А гноми годували його і приносили йому все, що він просив, розважали і розраджували його – тому, що почувалися відповідальними за нього. Тільки Чик не підтримував їх, бо вважав, що винна вчителька Ава. Крім того він був злий ще через те, що йому, Чику, заборонили виходити за межі фортеці-дому — оскільки він якось проговорився, що хоче отримати будь-якою ціною Зелену карту, щоб їхати, нехай навіть самому, до Америки. Вхідні ворота закрили і ключі дали тільки старшим гномам. (Сіф сказав, що Чик ще надто малий, щоб їхати кудись самому, – та й взагалі, – казав Сіф, – Америка, це не рай, як тобі здається!) Чик на це теж був дуже сердитий.

– То ж нехай самі вони клопочуться, про що хочуть — думав Шик (як сам він себе називав).

В гномів підходив до кінця цікавий, але виснажливий урок боротьби на мечах.

Драконя Товстопуз не приймало участі в таких вправляннях (воно й на інших уроках лежало на підвіконні на сонечку і добре, якщо хоч щось запам’ятовувало з уроку). Тепер Товстопуз вийшов на вулицю полежати на травичці.

А тим часом Медун після тренування захотів перекусити цукерками, (ласощі давала гномам гномина Хазяйновита, яка теж мешкала у „фортеці” в хатинці біля кухні).

Запхав Медун руку в рюкзак... і не знайшов нічого. – Де я цукерки подів? –спитав сам себе гном – Напевно випали, або з’їв і не помітив. Тут і відмінник Левко виявив, що в нього з торбинки пропали сухарики зі смаком цибулі, близнюки Фіхол і Міхол не знайшли в себе в шухляді печива, а в гнома-старости Сіфа пропала з наплічника Світочева чоколяда. Повезло Чику, бо він свої солодощі з’їв раніше. Зрозуміли гноми, що хтось обікрав їх! Хто це міг бути? – Хтось, кого вони добре знають і хто може заходити до класу, коли нікого нема! Всі кипіли обуренням – звичайно, це зробив ненаїда Товстопуз! Вони, гноми, його любили і доглядали, приносили йому найсмачнішу їжу і найцікавіші забавки, а він ВКРАВ у них останні солодощі! Це було жахливо! Справа, звичайно, була, не в якихось цукерках чи печиві, а в тому, що вони довіряли Товстопузу, любили його, а він поламав усю дружбу! Зграєю вони вибігли надвір і накинулись на драконя: – Безсовісний, ненажера, підступний! Мало тобі твоїх солодощів, то ти нас обікрав! – кричали Фіхол і Міхол. – Нечесний ти і нещирий! А я думав, ти мені товариш – сказав Медун і повернув Товстопузу зеленого жука, якого той подарував йому на іменини. Гном відмінник Леві нестримано вигукнув: – Так порядні дракони не роблять! Якби ти попросив я б тобі любе віддав, а тепер я тебе