Читати книгу - "Карликова пищалка, Народні"

Так Іван познайомився з Всепоїдайлом, Вседрижайлом, Всевипивайлом, Побігайлом, Далекоглядом і Далекометайлом. Всі шість стали його братами.

Довго Іван ходив по світу. Свистав на пищалці, веселив людей, за що йому давали поїсти, пити, нічліг, а багатші давали й гроші. У біду не попадав і не мусив кликати названих братів.

Та раз попав Іван у велике місто і видить: на будинках, на хижах чорні прапори. Люди ходять зажурені, смутні, всі у чорній одежі. «Ба, що сталося у сьому місті? Май, же хтось із знатних людей номер?» — подумав Іван і зазвідав чоловіка, котрий коло нього проходив:

— Чоловік добрий, чому у вас такий смуток? Ачей хтось помер?

— Хіба ти не знаєш? Тут недалеко є колодязь. З нього бере воду все місто. Тим колодязем заволодів шаркань-змій. За воду йому треба давати найкращу відданицю, бідну чи багату, селянську чи царську... Та днесь черга на царську дівку. Вранці мусять її привести до колодязя. Цар написав усюди розказ: «Хто уб'є шаркань і врятує його доньку, той стане його зятем». То тепер розумієш, чому смуток у місті?

Іван подумав і каже:

— Веди мене до царя. Я уб'ю шаркань.

І чоловік повів Івана до царя. Іван був бідно одягнений, і тому стража не пускала його до царя. Та коли Іван нагадав про царський розказ, пустили його у царські палати. Цар подивився на хлопця, коли узнав від стражі, чого той прийшов, і каже:

— Запам'ятай: якщо не уб'єш шаркань, то відрубаю тобі голову. А уб'єш, то оженю тебе на моїй дівці і передам тобі половину царства.

Другого дня Іван пішов до колодязя. Не довго чекав він. З'явився шаркань-змій і заричав:

— Ти, смолоше, чого сюди прийшов? Замість царівни? Спочатку тобою посмакую, а потім увесь народ міста зморю без відьом!

— Не хвалися,— каже Іван.— Будеш ти нині без сніданку!

Вийняв Іван пищалку і почав грати. Змій як почав танцювати, то земля задрижала. Народ переполошився. Думали, що кінець світу. А Іван доти грав, доки змій не здох. Зразу стало тихо. Люди думали, що леґінь пропав, і дуже зачудовалися, коли його увиділи живим.

— Но, люди,— сказав їм Іван,— тепер можете брати воду, хто скільки захоче. Змій убитий, і відданиці можуть жити без страху.

Прийшов Іван до царя, потребував дівку і половину царства. Цар подивився на нього і каже:

— Нащо тобі царську дівку? Вона не для тебе. Я тобі дам золота, і кожна відданиця піде за тебе. Де то видано, аби царська донька віддавалася за голодранця?!

— Пресвітлий царю! Ви самі обіцяли мені доньку. Мені не треба вашого золота.

— А чим докажеш, що то ти убив шаркань?

Народ зібрався коло них і слухає їх бесіду.

— Чим докажу? — розсердився Іван.— Зараз увидите!

Витяг карликову пищалку і почав свистати. Почав народ танцювати. Танцюють усі: і старі, і молоді, і вівці, і корови, і кури, і гуси, і свині, і цар, і цариця. Танцювали доти, доки на ногах держалися. Потім почав цар просити:

— Перестань грати, бо вмираємо.

Іван перестав, і цар каже:

— Тепер вірю, що то ти убив шаркань. Айбо перед тим, як оженитися на моїй доньці, мусиш зробити три речі. Зробиш — твоя царівна і половина царства. Не зробиш — то що поробиш... Перше завдання: за одну ніч маєш з'їсти дванадцять волів і дванадцять випічок хліба.

І сам цар думав, що Іванові цього досить на кілька років. Та Іван не журився. Приказав знести хліб і м'ясо в одну кімнату і закрився там на замок. Коли залишився сам, проговорив:

— Ей, коби був тут мій брат Всепоїдайло! Він би все відразу поїв!

І в ту хвилину перед ним з'явився Всепоїдайло.

— Не журися: се мені мало на одну ніч.

Встає вранці Іван і видить: все з'їдено, а його брат смачно спить. Розбудив його Іван, і Всепоїдайло каже:

— Брате солодкий, ще таке добре я ніколи не їв!

Подякував Всепоїдайло і пішов. Прийшли царські слуги провіряти кімнату і дуже зачудувалися: одні кості лишилися. І цар був здивований. Та мав ще надію на друге завдання: за ніч випити двадцять чотири бочки.

На другу ніч заперли Івана у пивниці з повними бочками вина. Не встиг він сказати, аби з'явився Всевипивайло, як той уже був у пивниці. Сказав йому Іван про свою біду, а той лиш розсміявся:

— Лягай спати! Мені сього буде мало.

Пробудився Іван і видить: бочки порожні, а його брат спить. Як пробудився, каже:

— Ще таке смачне вино я не пив ніколи!

Подякував Всевипивайло за гостину і пішов. А царські слуги, як зайшли в пивницю, та зачудувалися:

— Як один чоловік міг випити стільки вина?

Цар також зачудувався і сердито каже:

— Та ще третю річ мусиш зробити: за густими хащами, за високими горами, за швидкими ріками є колодязь із живущою водою; моя служниця і ти підете принести тої води: принесеш скорше від неї — твоя донька, не принесеш — прожену тебе...

Вранці узяв Іван склянку і пішов по воду. Цар послав по воду стару служницю-відьму. Витягла вона віник, сіла на нього і полетіла. А Іван подумав:

«Ей, коби був тут мій брат Побігайло!»

Побігайло з'явився відразу. Іван розповів йому про свою біду, і той каже:

— Давай склянку!

Розв'язав другу ногу та полетів вихром. Набрав води і ліг спочити, бо баба була ще далеко. Пригріло на нього сонце, і він задрімав і не видів, як відьма прилетіла на вінику, набрала води і полетіла назад.

Чекає Іван брата, а той не біжить. Зажурився Іван і подумав:

«Коби тут був Далекогляд! Увидів би, що ся стало».

Лише сказав ці слова, а вже перед ним з'явився Далекогляд. Роздивився Далекогляд і каже:

— Відьма летить з водою, а Побігайло спить.

— Що робити? — журиться Іван.— Ей, коби тут був Далекометайло. Він би мені поміг.

Не встиг договорити, а вже Далекометайло з'явився.

— Що за біда?

— Треба Побігайла розбудити.

Вхопив Далекометайло камінець, верг і попав Побігайлові у ніс. Той проснувся і побіг. Обігнав відьму, приніс Іванові склянку з водою. А Іван побіг до царя з тою водою. Цар сердитий, мало не вмер від злості. Та слово має бути словом.

— Ти всі три речі зробив, і моя донька буде твоєю жоною,— сказав цар Іванові, а сам подумав: «Більше ти не увидиш білий світ».— Іди і готуйся до весілля.

Царські слуги принесли Іванові панську одежу, підстригли його, побритвали і відвели в залізну кімнату спати. Заспав Іван. А слуги під тою кімнатою розіклали великий вогонь. Так зробили, як їм цар приказував. Пробудився Іван, а його