Читати книгу - "Карликова пищалка, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Жили собі дідо й баба. Мали вони одного сина. Як син виріс, каже матері і вітцьові:
— Не буду задарма ваш хліб їсти. Спечіть мені паляницю, покладіть у тайстру цибулю — піду я кудись на заробітки.
Як не просили його, аби не лишав старих родичів, бо що будуть робити без нього,— він не відмовився від свого наміру піти у світ. Матір і вітця утішав тим, що заробить гроші, вернеться додому і буде удержувати їх до смерті. Поклав у тайстру хліб та цибулю, верг на плече, взяв у руки топірець і рушив у дорогу.
Ішов полями, лісами. Раз у густій хащі почув крик:
— Допоможіть мені, люди добрі!
Пішов Іван — так звали того хлопця — на голос і видить: у колючому терню заплівся бородою маленький чоловічок. Борода у нього в три рази більша, як він сам. Прорубав Іван терня, висвободив карлика і виніс його на дорогу. Тоді карлик каже (се був цар карликів):
— Дякую тобі, добрий хлопче, що ти мене врятував від смерті. Без тебе я би помер у терню. Проси від мене, що хочеш, все тобі дам.
Дивиться Іван на карлика: дорога одежа на ньому порвалася у драчу. Думає собі: «Що він мені може дати, як сам обірваний. Хіба попросити у нього пищалку, що висить у нього на шиї. Може, придасться». І попросив пищалку.
— Дам ти золота, скільки понесеш, лише лиши мені пищалку,— почав просити карлик.
«Ба що ото за пищалка?» — думає собі Іван і каже.
— Ану посвищи мало на ній...
Карлик не хотів свистіти, айбо Іван дуже просив його. А коли засвистав, то все довкола них почало танцювати. Іван також пустився в танець. Доти танцював, що більше не міг. Та пищалка так свистала, що мусив підскакувати. Як не міг уже танцювати, попросив карлика, аби перестав грати.
— Слухай, карлику, я нічого не хочу від тебе, лише оту пищалку. Ніколи тебе не забуду за твою доброту.
Карлик шкодував пищалку, але подумав собі, що хлопець врятував йому життя, і подарував. Узяв Іван пищалку і пішов собі.
Іде полями, лісами. Та й зустрів у хащі велета, який пік на рожні цілого вола. Поклонився Іван, і велет запросив його присісти і поїсти м'яса. Хлопець був голодний і подумав собі. «М'ясо ліпше, як цибуля». Сів Іван і дивиться, як віл на рожні печеться. Як спікся, почали їсти. Іван відрізав собі маленький кусок, а велет посмакував цілого вола.
— А тепер,— каже велет,— з'їм тебе, бо мені мало одного вола.
— Я тебе насичу,— засміявся Іван, витяг пищалку і почав грати.
Велет пустився в танець. Так підскакував, що земля під ним тряслася. Як змучився, почав Івана просити:
— Перестань свистати, бо більше я не можу танцювати.
А хлопець прикинувся, що не чує. Свистить ще сильніше. Тепер велет почав просити-молити:
— Іване, пошкодуй мене. Ніколи тебе пальцем не торкну.
Іван перестав свистати. Велет каже йому:
— Мене звуть Всепоїдайлом. Буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене, і я тобі поможу.
Відклонився Іван і пішов далі. Ніч його застала у густій хащі. Зібрався ночувати під величезним дубом і розклав вогонь. Чує голос:
— Йой, як я змерз! Йой, як я ззяб!
Оглядається Іван довкола, ба хто ото так йойка! І увидів на дубі чоловіка — весь трясеться. Видно, що дуже йому холодно.
— Злізай та погрійся.
Той зліз. Та як почав дихати — загасив вогонь. Настав такий мороз, що дерева, трава — все замерзло. Змерз й Іван.
— Чекай, зараз я тебе зігрію,— каже Іван.
Вийняв Іван пищалку і почав грати. Почав гість танцювати. Так підскакував, що вода з нього потекла. Почав Івана просити, аби перестав свистати, бо вже йому тепло, вже розігрівся. Та Іван свище, не перестає. Той просить-молить, аби Іван пожалів його, то більше ніколи на нього морозом не дихне. Перестав Іван грати, і тоді той чоловік каже:
— Мене звуть Вседрижайлом. Я буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене на поміч.
Видить Іван: дерева, трава — все розмерзлося. Переночував там, а вранці пішов далі.
Іде, іде... Увидів озеро. А з озера чоловік воду п'є. Доки Іван дійшов, чоловік випив усю воду і каже.
— Йой, що би-м пив! Йой, що би-м пив! Позвідав Іван чоловіка, що він за один.
— Іди собі дорогою. Мені не до тебе. Я би пив.
— Чекай, зараз я тебе напою! — витяг Іван пищалку і почав грати. Чоловік почав підскакувати. Так підскакував, що вода із нього текла, як із дірявого відра. Уморився і почав просити:
— Хлопче, прошу тебе, перестань грати. Буду тобі в пригоді.
Іван перестав свистати, а той каже:
— Мене звуть Всевипивайлом. Коли попадеш у біду, поклич мене на поміч.
Подорожує Іван далі. Видить на одному полі, чоловік скаче на одній нозі.
— Що робиш? — звідує Іван.
Та чоловік не відповідає. «Чекай, я тебе научу ввічливості»,— подумав Іван, витяг пищалку і почав грати. Той на одній нозі підскакує, а друга у нього прив'язана до плеча. Танцював, танцював, а як уморився, почав просити:
— Перестань свистати, бо не маю сили танцювати.
Іван перестав, і чоловік каже:
— Звуть мене Побігайлом. Я поле сторожу від всякої звірини. Одну ногу я прив'язав, бо на двох би бігав, як вихор, і не міг би поле стерегти. Візьми мене за брата. Як попадеш у біду, то буду тобі помагати.
Іде Іван далі. Сів біля дороги обідати. Раз хтось йому наступив на цибулину. Розсердився Іван, дивиться вверх за ногою: Стоїть над ним височенний чоловік.
— Гей ти! — загойкав Іван.— Не видиш, куди ступаєш?
— Я під ногами нічого не виджу. Ти мені як блоха.
— Зараз ти будеш видіти,— сказав Іван і почав грати на пищалці.
Танцює велет, аж земля колишеться. Підскакує велет, аж головою в небо б'є. Як уморився, почав просити:
— Перестань грати, бо вже не можу танцювати.
Іван перестав, і велет каже:
— Звуть мене Далекоглядом. Я буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене, і я тобі поможу.
Пішов Іван далі. Увидів на березі річки чоловіка, що дивився у небо.
— Що тут робиш?
— Не мішай мені! Вже тиждень минув, як верг я каменем у небо. Днесь мав би упасти.
— Сядь мало, поговоримо.
— Кажу тобі: не мішайся у мою роботу!
«Чекай, зараз я тебе провчу»,— подумав Іван і витяг пищалку.
Танцював той чоловік, доки не вморився, а як змучився, почав просити Івана:
— Перестань грати, бо я вже не можу танцювати.
Іван перестав. Тоді чоловік почав казати:
— Звуть мене Далекометайлом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карликова пищалка, Народні», після закриття браузера.