Читати книгу - "Про вдовиного сина Матусю, що став царем, Народні"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Матуся як схопив той меч, як ним розмахнувся, так той дуб упав одразу. Султан вже злякався і каже:
— Даю тобі ще одне завдання. Бери того лука. Взяв він лук, попробував і сміється:
— Та що то за лук? Ним хіба горобців бити, а не стріляти по палацах. Ану, Матусе, покажи султанові, як у нас звичайні стрільці стріляють.
Як пустив Матуся стрілу, то через дві години приїхали гінці й сказали, що половину даху з палацу знесло, а половина ще стоїть, а коли дах падав, то вбив султанового брата.
Нема що султанові робити — віддає доньку за царя. По весіллю сідають на коней і їдуть додому...
Довго їхали. Але в дорозі царівна додумалася, що не цар виконав її завдання, а його слуга Матуся. І каже:
— Я з тобою жити не буду, бо ти мене обманув.
Велика злість взяла царя, але нічого не каже. Уже ніч. Усі подорожні в лісі над морем лягають спати. А цар не спить — думає: «Такий нещасний Матуся, що в мене сміття вивозив, а він сильніший за царя, і його моя жінка любить. Та то буде сміх, якщо дізнаються люди, що він, а не я висватав доньку султана». Підкрадається цар до сплячого Матусі, відрубує йому ноги і кидає сонного в море.
А рано питає жінка чоловіка:
— Де подівся твій товариш?
— Я не знаю. Може, пішов купатися та й втопився.
— Це ти його, напевне, втопив.
— Та ти що?!
Вона більше нічого не сказала. Зібралися і поїхали.
А Матусю хвиля викинула на берег, і він живий, але без обох ніг. Думає собі: «Отут я вже загину». Але дивиться, йде сліпий чоловік, мацає дорогу.
Матуся подає голос:
— Куди ти, чоловіче, йдеш? Вернися, бо далі море. Втопишся!
Сліпий питає:
— Хто ти такий?
— Я,— каже,— бачити бачу, але не маю ніг.
— Ти без ніг, а я без очей. А як ми звідси виберемось, коли нема ніде ні міста, ні села?
Питає Матуся сліпого:
— Ти сильний?
— Та руки ніби міцні.
— Бери мене на руки та й неси. Ти будеш мені за ноги, а я тобі — за очі.
Довго вони мандрували, аж до того лісу, де великий птах гніздо має. Прийшли під дуба, і Матуся почав розповідати птахові про свої пригоди. Птах вислухав його і каже:
— Йдіть туди і туди, під тим і тим деревом є дві кринички: з цілющою і живлющою водою. Промий водою з першої криниці свої обрубки, а ти — очі, а з другої криниці напийтеся води.
Знайшли вони у лісі дві криниці. Матуся змочив обрубки — і виросли ноги. Але сил не має, щоб стояти. Той промив очі — прозрів. Понапивалися обидва води і пішли, ніби нічого й не було.
Довго йшли вони. А як дістали коней — поїхали. Приїжджають у державу того царя, що обрубав Матусі ноги. Бачать: пасеться худоба. Матуся придивився: цар пастушить.
Цар, як побачив його, заволав:
— Матусе, ти мій рідний! Матусе!
А він каже:
— Геть з моїх очей, щоб я тебе більше не бачив!
А цар плакати:
— Не виганяй мене! Досить того, що жінка вигнала з дому і пастухом своїм зробила.
— Йди, аби я тебе більше не бачив, бо від сьогодні царство не твоє, а моє. Якщо почую, що ти знаходишся в державі, то жити не будеш. За добро ти заплатив мені злом.
Прийшли друзі до царівни. Знають, що вона дуже сильна і любить за руку вітатися. Як Матуся потис її руку, то на очах царівни сльози виступили.
Вона каже:
— Я зрозуміла відразу, що ти все робив за царя.
Розповів Матуся, як цар відрубав йому ноги й кинув у море. Царівна слухала та з жалю аж заплакала.
І Матуся оженився з нею.
Товариш, що був сліпим, жив разом з ними, а пізніше теж оженився. Матуся дав йому півцарства.
І кінець кінцем, бо курка з яйцем.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про вдовиного сина Матусю, що став царем, Народні», після закриття браузера.