Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Газети, паночку, пишуть, буцімто пан ерцгерцог був як решето. Той випустив у нього геть усі набої.
- Це йде, пані Мюллерова, як по маслу, страшенно швидко. Я для такої справи купив би собі браунінг. На вигляд - іграшка, а тим часом за дві хвилини можна з нього перестріляти двадцять ерцгерцогів, байдуже - худих чи гладких. Хоча, між нами кажучи, пані Мюллерова, в товстопузого ерцгерцога вцілити, безперечно, легше, ніж у худого. Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? 6 Він був такий самий черевань. Та що й казати, адже ж король ніколи худенький не буває. Ну, зараз я йду до шинку «Під чашею», а коли прийдуть за тим пінчером,- я вже взяв за нього завдаток,- то скажіть, що він у мене на селі у псарні, я йому недавно підрізав вуха, і, доки вони не загояться, песика не можна перевозити, бо вуха застудяться. Ключ залишіть у двірнички.
У шинку «Під чашею» сидів лише один відвідувач. Це був таємний агент державної поліції Бретшнейдер. Шинкар Палівець мив череп’яні підставки з-під кухлів, а Бретшнейдер марно намагався зав’язати з ним серйозну розмову.
Палівець був відомий грубіян, кожне друге слово в нього було «зад» або «лайно». Водночас він був начитаний і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо.
- Гарне літо маємо,- вів далі Бретшнейдер свою серйозну розмову.
- Все це лайна варте,- відповів Палівець, ставлячи підставки до скляної шафи.
- Та й устругнули ж вони штуку нам у Сараєві,- з проблиском надії озвався Бретшнейдер.
- В якому «Сараєві»? - перепитав Палівець.- У тій нусельській корчмі? Там же щодня бійка. Відома річ - Нуслі!
- В боснійському Сараєві, пане шинкарю. Застрелили там нашого пана ерцгерцога Фердінанда. Що ви на це?
- Я в такі справи не втручаюся. З такими справами хай вони мене поцілують у зад,- чемно відповів пан Палівець, закурюючи люльку.- Бо в наші часи встрявати в такі справи - це однаковісінько що в зашморг лізти. Я дрібний торговець. Хто до мене приходить і замовляє собі пиво, тому я наливаю, а якесь там Сараєво, політика чи небіжчик ерцгерцог - це не для нас, на цьому нічого не заробиш, хіба що камеру в Панкраці. 7
Бретшнейдер замовк і розчаровано обвів очима порожній шинок.
- Тут колись висів портрет найяснішого нашого цісаря,- за хвилину знову заговорив він,- отам, де тепер дзеркало.
- Еге ж, правду кажете, висів,- ствердив пан Палівець,- та той портрет дуже мухи запаскудили, от я і виніс його на горище. Бо, знаєте, ще хтось, бува, дозволив би собі кинути якесь слово і могли б з цього вийти неприємності. А на біса мені це здалося?
- В тому Сараєві, напевно, паскудно воно вийшло, пане шинкарю?
На це підступне пряме запитання пан Палівець відповів надзвичайно обережно:
- В цю пору в Боснії і Герцеговіні буває страшенна спека. Коли я там служив, ми нашому обер-лейтенантові мусили класти лід на голову.
- В якому ж полку ви служили, пане шинкарю?
- Я цих дрібниць не пам’ятаю, бо ніколи такими дурницями не цікавився,- відповів пан Палівець.- Багато знатимеш - швидко посивієш.
Таємний агент Бретшнейдер надовго замовк, і його похмуре обличчя пожвавішало лише з приходом Швейка, який увійшов у шинок і, замовивши чорне пиво, зауважив:
- У Відні сьогодні також траур.
Бретшнейдерові очі блиснули надією, і він похапцем промовив:
- В Конопіште вивісили десять чорних прапорів.
- А їх повинно там бути дванадцять,- зауважив Швейк, відпивши пива.
- А чому ви гадаєте, що дванадцять? - спитав Бретшнейдер.
- Для рівного рахунку, щоб була дюжина: краще рахувати, та й купувати на дюжину вигідніше,- відповів Швейк.
Запала тиша, аж її порушив сам Швейк, зітхнувши:
- Виходить, він уже перед божим судом, дай йому господи царство небесне. Навіть не дочекався, поки стане цісарем. Коли я служив у війську, один генерал упав з коня і розбився. Хотіли йому допомогти сісти знову в сідло, підсадити його, аж глядь,- а він мертвісінький. І теж мав піти вгору: мітив у фельдмаршали. Це трапилося під час військового огляду: вони, ці огляди, до добра ніколи не доводять. В Сараєві, мабуть, теж був якийсь парад. Пам’ятаю, одного разу на такому параді мені бракувало на мундирі двадцять гудзиків, то за це мене на чотирнадцять діб замкнули до буцегарні, і два дні я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом». Але що ж удієш? В армії мусить бути дисципліна. Інакше ніхто б нікого не слухався. Наш обер-лейтенант Маковець завжди казав нам: «Дисципліна, бовдури, повинна бути, бо інакше ви б лазили, як мавпи, по деревах, а військова служба з вас, йолопи, людей зробить». Хіба ж це не правда? Уявіть собі парк, скажімо, на Карлаку, 8 а на кожному дереві сидить солдат без дисципліни. Це мене завжди найбільше лякало.
- У Сараєві це робота сербів,- спрямовував розмову Бретшнейдер.
- Помиляєтесь,- відповів Швейк,- то зробили турки через Боснію і Герцеговіну.- І Швейк виклав свої погляди на зовнішню політику Австрії на Балканах: турки в 1912 році програли війну з Сербією, Болгарією і Грецією. Вони хотіли, щоб Австрія їм допомогла, а цього не сталося, ось вони й застрелили Фердінанда.
- Ти любиш турків? - звернувся Швейк до шинкаря Палівця.- Любиш тих собак нехрещених, адже ж ні?
- Мені аби клієнт,- сказав Палівець,- хай він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек», після закриття браузера.