Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ідеї Ціолковського півстоліття тому звали маренням, — насмішкувато заперечив Гримайло. — А втім, що ми сперечаємося по-пустому. Іване, ви б завітали завтра. Раніше. Щоб не порушувати інструкції будинку відпочинку.
— Залюбки, — сказав Заграва. — До речі, захоплю деякі записи.
— Чудово. Співбесідники будуть. Тут відпочиває професор Сум, біолог. Дуже цікавий учений. Є молоді вчені. Розгориться суперечка.
— Я теж прийду, — продзвенів дитячий голосок з боку Дніпра. Присутні здивовано поглянули в той бік. Що за диво? Веранда опирається на бетонні палі над потоком ріки. Хто б це міг бути?
Гримайло перехилився через бар’єр, схопив когось рукою, витягнув на світло. Здивовані слухачі побачили худеньку десятилітню дівчинку з чорними кісками і блискучими, трохи розкосими очима.
— Ти чого тут?
— Слухаю…
— Як пробралася? Ти ж упадеш у воду!
— Не впаду, — хоробро заявила дівчинка. — А впаду — випливу!
— Де твоя мама? Тобі вже спати пора.
— А я сплю! Вона не знає.
— Ай-я-яй! — посварився пальцем Гримайло. — Хіба ж так можна!
— А ви ж самі порушуєте режим! — засміялася дівчинка. — Я чула, як директор лаяв вас. Ага!
— Що тут скажеш! — розвів руками вчений. — Приперла до стінки.
Присутні засміялися. Дівчинка випручалася з рук Гримайла, шаснула за балюстраду.
— Я й завтра прийду, — почувся її приглушений голосок.
— Така прийде, — розчулено озвався Гримайло. — Ніяка інструкція не втримає.
Наступного ранку на подвір’ї будинку відпочинку був переполох. Зустрічали закордонних гостей. Це був кореспондент газети «Нью-Йорк таймс» Чарлз Нойс і його дружина Елен. Американець винюхував усе до тонкощів: його цікавили і професії відпочиваючих, і вартість будівель, і зарплата прибиральниць, і пейзажі, і освіта самого директора, і харчування.
Лисиця супроводжував гостей, поважно давав пояснення. В кабінеті директора влаштували багатий обід. Нойс пив горілку, шампанське, ґречно відповідав на тости, бажав здоров’я господарям. Після того він гуляв понад берегом, направо і наліво стрекотав кіноапаратом, а потім забажав поговорити з відпочиваючими. Лисиця познайомив його з Гримайлом, який спочивав під кущем лози. Учений привітався, запросив сідати. Американець безцеремонно сів на пісок.
— Ви, здається, академік? Це здорово. Дуже приємне знайомство. Я чув ваше прізвище в Нью-Йорку. Щось зв’язане з проблемою часу і гравітації. Так?
— Ви вгадали, — всміхнувся Гримайло. — У вас чудова пам’ять.
— Професійне, — похвалився Нойс. — Значить, це будинок для вчених, для визначних людей?
— Всякі є, — сказав академік. — У нас нема невизначних. Аби хороша людина була, а хто вона — академік чи слюсар, — це не має значення.
— Так, так, — тонко всміхнувся Нойс. — Це відомі слова. Ну, а чим ви займаєтесь тут?
— Як-то чим? — здивувався Гримайло. — Відпочиваємо! Поправляємось. Гуляємо.
— А як ви дивитесь на міжнародне становище? На перспективи космічних польотів?
— Хм… Як я дивлюсь? Це вже, вибачте, довга розмова. Знаєте що… Коли хочете — залишайтесь до вечора. Ввечері у нас буде розмова на космічні і філософські теми. Послухаєте. Я висловлю і свою думку.
Очі американця заблищали цікавістю.
— Он як? Філософський вечір? Загальні збори? Це заплановано?
Гримайло всміхнувся, не звертаючи уваги на Лисицю, що благально махав руками, сказав:
— Не збори, а дискусія, суперечка. Розумієте?
— Абсолютно вільно? — здивувався Нойс.
— Абсолютно вільно.
— А… як це у вас говориться… Представник згори буде на вечорі?
Гримайло іронічно перезирнувся з Сумом, який прислухався до розмови, покашляв.
— Представник, якщо хочете, у нас буде. Тільки не спеціально, а випадково. Ось він — товариш Лисиця. Але нам він не заважатиме. Ви це хотіли сказати?
— Ні, ні! — розгубився Нойс. — Я просто так. Тоді залюбки залишусь на вечір. Це ж сенсація. Філософський диспут у будинку відпочинку над Дніпром. Елен! Ти згодна?
— Хоч на місяць, — рішуче відповіла американка, радісно посміхаючись. — Під Нью-Йорком не знайдеш такого розкішного місця!
— Тоді до вечора, — попрощався Нойс, підводячись з піску.
— До вечора.
Лисиця повів гостей далі, докірливо оглядаючись па академіка і похитуючи головою.
Химерна дискусіяЯк і вчора, гриміла радіола в залі для танців, але танцюючих було мало. Всі інші зібралися на відкритому майданчику. Прийшов біолог Сум — сухенький старий учений, запальний, насмішкуватий. Прийшло троє київських юнаків-аспірантів з різних інститутів — біолог Ананій Шум, фізик Сергій Малина, філософ Петро Носенко. Зацікавився суперечкою і колгоспний агротехнік Корінь — ведмедкуватий, мовчазний чоловік.
Вечір був ясний, зоряний. Здавалося, навіть небо принишкло, зацікавившись дивним зборищем. Здалека долинала пісня. З дверей визирнув директор, усміхнувся, потер пухлі долоні.
— Так що? Може, оберемо президію? Відкриємо, так би мовити?
Почувся сміх. Гримайло махнув рукою.
— Не треба президії. Обійдемося. Так на чому ми зупинилися вчора?
— На житті, — задзвенів голосок за балюстрадою. — Життя на інших планетах.
Гримайло вдоволено засміявся, поглянув туди. У сутінках блищали очі дівчинки. Він витягнув її на майданчик, посадив на коліна.
— Прийшла-таки, кирпата. Як тебе звати?
— Маня! Тільки я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.