Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

гриміла тоді на всю Європу. Але ще більшу роль відіграли тут власні уподобання письменника: Його прагнення зображувати правду життя, вміння сягнути в глибину зображуваних подій і, зрештою, його гостра спостережливість, яка дозволяла безпомилково визначати соціальний стан, рід занять, заробіток, характер людей, які йому зустрічались.

У 1829 р. Бальзак написав свій перший справжній роман «Шуани, або Бретань у 1799 році». Та це поки що роман історичний. А з 1830 р. молодий письменник цілком піддасться своїй основній літературній праці — створенню романів та повістей із життя сучасного йому французького суспільства, в яких немає вже місця літературщині, що поступилась місцем зображенню дійсності, такій багатій на яскраві драматичні події. Зображення сучасності з усією складністю властивих їй форм суспільної боротьби зробило Бальзака одним із найвидатніших художників-реалістів.

* * *

Бальзак вітав Липневу революцію 1830 р., яка повалила Реставрацію. Він бачив, що революцію здійснив сам трудовий народ, робітники і ремісники, які так сподівалися, що прийде кінець їх злиденній долі. Але їхні надії не справдились. До влади прийшла верхівка великої буржуазії, так звана фінансова аристократія — банкіри, біржовики й інші грошові верховоди, які безсоромно грабували національні багатства й казну. В своїй зовнішній та внутрішній політиці буржуазна Липнева монархія відразу ж узяла реакційний курс. І Бальзак починає переоцінювати свої погляди 20-х рр. Буржуазії, до якої письменник ставився досі з симпатією, він протиставить дворянську аристократію, яку тепер вважає носителькою більш високої духовної культури. Близько 1832 р. Бальзак стає легітимістом, тобто прихильником абсолютної монархії, що спирається на дворянство і католицьку церкву. Поворот, здавалося б, дуже різкий, але нові погляди письменника такі своєрідні, так пройняті демократичними тенденціями і повагою до діяльності Наполеона І, що ортодоксальні легітимісти не визнають Бальзака за «свого».

Нова позиція письменника визначила його негативне ставлення до буржуазних порядків, буржуазного способу життя і до самих представників цього класу (за винятком торговельної та промислової буржуазії). Перед Бальзаком постало грандіозне завдання всебічно відтворити в літературі сучасне суспільство. Столиця, провінція, село, маєток, різні суспільні прошарки, професії: юрист, торговець, лихвар, священик, лікар, письменник, журналіст, актриса, злочинець — усе це він має показати в своїх романах. Дух захоплювало від таких творчих планів. Та Бальзак наполегливий, і на статуетці свого улюбленого героя Наполеона пише: «Те, що він завоював шпагою, я завоюю пером». Але на відміну від Наполеона, у війнах якого загинуло безліч людей, Бальзак в своєму грандіозному задумі, в багатотомній «Людській комедії», створив свого роду нове людство. «Персонажі Бальзака, які до нього не існували, — писав Мопассан, — здавалось, вийшли з його книг і вступили в життя, бо він створив повну ілюзію реальних людей, пристрастей і подій».

Бальзак працює тепер іще невтомніше, ніж у 20-х рр., це справжній подвижник літератури, який поспішає здійснити усе задумане. Він майже не знає спочинку, розваг. В одному з листів письменника 1833 р. читаємо: «Від півночі до полудня я працюю, тобто сиджу 12 годин у кріслі, пишу і переробляю (…). Потім від полудня до чотирьох годин правлю коректури, о п'ятій обідаю, о пів на шосту я в ліжку, а опівночі встаю працювати». Щоб витримати таке напруження, Бальзак підстьобує себе дуже міцною кавою. Казали, ніби він випив 40 000 чашок кави, якими підірвав своє могутнє здоров'я і прирік себе на передчасну смерть.

Енгельс писав: «Бальзак (…) у «Людській комедії» дає нам надзвичайно яскраву реалістичну історію французького «громадянства», особливо «паризького світу», описуючи у вигляді хроніки, майже рік за роком від 1816 р. по 1848 р., дедалі більше проникнення зростаючої буржуазії в дворянство, яке після 1815 р. Ідеться про період «Ста днів». — Ю. Д.) перешикувало свої ряди і л нову, наскільки було можливо, показало зразок старовинної Французької вишуканості. Він показує, як рештки цього зразкового для нього громадянства або поволі поступалися перед на-піском вульгарного багача-вискочки, або були ним розбещені; як н, і місце світської дами, подружні зради якої були тільки способом відстояти себе і цілком відповідали становищу, визначено-ну їй шлюбом, прийшла буржуазна жінка, що наставляє чоловікові роги заради грошей або вбрання. Навколо цієї центральної картини Бальзак зосереджує всю історію французького суспільства, з якої я навіть щодо економічних деталей узнав більше (…), ніж з книг усіх спеціалістів — істориків, економістів, статистиків цього періоду, разом узятих».

За свідченням Поля Лафарга, Бальзак і Сервантес були найулюбленішими письменниками К. Маркса.

* * *

Творчість Бальзака можна поділити на три періоди. Перший — час романів 20-х років. Другий — від «Шуанів» і десь до кінця 30-х років, коли письменник оволодіває реалістичним методом. На відміну від романтиків, чий герой звичайно жив почуттями і про суспільний стан якого та засоби існування нічого не можна було довідатись, Бальзак велику увагу приділяв сфері буржуазної матеріальної практики, що визначає поведінку його персонажів. У «Гобсеку» (1830 та 1836), в «Шагреневій шкірі» (1831), в «Батькові Горіо» (1834) уже можна виразно бачити залежність персонажа під матеріальних умов його існування. До третього періоду бальзаківського реалізму наложать його кращі твори: «Втрачені ілюзії» (1837–1843), «Розкоші і злидні куртизанок» (1836–1847), «Селяни» (1838–1845).

На початку 30-х рр. Бальзак викривав у своїх творах головним чином хижацьку суть фінансової аристократії («Шагренева шкіра», 1831 р., «Банкірський дім Нусінгена», 1835 р.). Але з плином часу він переконався, що майже вся буржуазія заражені» тим самим шаленим прагненням збагачення. Якщо це не хижаки банкіри, то жадібні й ненаситні нагромаджувачі («Гобсек», друга редакція 1836 р.). Такі часом і буржуа, що вийшли із суспільних низів: відчувши силу золота, вони несамовито прагнуть багатства і жорстоко визискують усіх, хто їх оточує, навіть своїх близьких.

Образ такого буржуа створено в романі «Ежені Гранде» (1833) — це батько героїні, Фелікс Гранде. Колишній бондар і винороб, вія з роками стає хижаком-нагромаджувачем, втіленням огидної, дріб'язкової скнарості.

Зламався, тримається на одному цвяху щабель сходів у будинку. Треба б полагодити, але й цвях коштує якихось грошей. І Гранде спершу наказує домашнім ставати на той край сходинки, яка ще тримається. Але цвях все-таки треба забити, і Гранде власноручно замінює дошку, щоб нікому не платити й копійки. У його служниці великі ноги і це дуже зручно для скупого хазяїна — він дає їй доношувати свої