Читати книгу - "Руська правда"

тому ‹у кого пропажа виявлена›: «Це моє», але піди на звід, де воно узято, нехай зійдуться ‹учасники угоди і з’ясують›, хто винен, на того і ляже звинувачення в крадіжці; тоді позивач візьме своє, а що пропало разом з цим, то йому винний виплатить; якщо буде конокрад, то видати його князеві на вигнання; якщо злодій, що обкрав кліть, то йому платити 3 гривні.

36. Про звід. Якщо буде ‹звід› у одному місті, то йти позивачеві до кінця цього зводу; якщо буде зведення по ‹різних› землях, то йти йому до третього зводу; а відносно наявної ‹краденої› речі, то третьому ‹відповідачеві› грошима платити за наявну річ, а з наявною річчю йти до кінця зводу, а позивач нехай чекає іншого ‹зі зниклого›, а де виявлять останнього ‹за зводом›, те тому платити за все і штраф князеві.

37. Про злодійство. Якщо ‹хто› купив що-небудь крадене на торгу, або коня, або одяг, або худобину, то нехай він виведе свідками двох вільних чоловік або збирача торгових мит; якщо ж він не знає, у кого купив, то нехай ті свідки йдуть на судову клятву в його користь, а позивачеві узяти своє вкрадене; а що разом з цим пропало, то про те йому лише жалкувати, а відповідачеві жалкувати за своїми грошима, оскільки не знає, у кого купив крадене; якщо пізніше відповідач пізнає, у кого це купив, то нехай візьме у нього свої гроші, а тому платити ‹за все›, що у нього ‹відповідача› пропало, а князеві штраф.

38. Якщо хто пізнає ‹свою› челядь. Якщо хто пізнає свого вкраденого челядина і поверне його, то він повинен вести його по грошових угодах до третього зводу і узяти у третього відповідача челядина замість свого, а тому дати пізнаного: нехай йде до останнього зводу, тому що воно не худоба, не можна йому говорити: «Не знаю, у кого я куплений», але йти за свідченнями челядина до кінця; а коли буде виявлений істинний злодій, то знову повернути панові вкраденого челядина, а третьому відповідачеві узяти свого, і за збиток ‹позивачеві› тому ж злодієві платити, а князеві 12 гривень штрафу за крадіжку челядина.

39. Про звід же. А зі свого міста у чужу землю зводу немає, але також представити ‹відповідачеві› свідків або збирача мит, перед яким була здійснена купівля, а позивачеві узяти готівкове, а про інше, що з ним пропало, тільки жалкувати, а тому, хто купив крадене, жалкувати за своїми грошима.

40. Про злодійство. Якщо уб’ють кого-небудь у кліті або під час якого іншого злодійства, то його можна убити як собаку; якщо протримають його до світанку, то вести на князівський двір; якщо ж уб’ють його, а люди бачили його вже пов’язаним, то платити за нього 12 гривень.

41. Якщо хто краде худобу в хліві або кліті, то якщо один ‹крав›, то платити йому 3 гривні і 30 кун; якщо ж їх багато ‹крало›, то усім платити по 3 гривні і по 30 кун.

42. Про злодійство ж. Якщо краде худобу в поле, або овець, або кіз, або свиней, то 60 кун; якщо злодіїв буде багато, то всім по 60 кун.

43. Якщо краде на току або зерно в ямі, то скільки їх крало, всім по 3 гривні і по 30 кун.

44. А у кого ‹що› пропало, але буде ‹виявлене› у наявності, нехай наявне візьме, а за ‹кожен› рік нехай візьме по півгривні.

45. Якщо ж наявного не буде, а це був князівський кінь, то платити за нього 3 гривні, а за інших по 2 гривні.

А ця постанова про худобу. За кобилу – 60 кун, а за вола – гривня, а за корову – 40 кун, а за трилітка – 30 кун, за однорічного – півгривні, за теля – 5 кун, за свиню – 5 кун, а за порося – ногата, за вівцю – 5 кун, за барана – ногата, а за жеребця, якщо він не об’їжджений – гривня кун, за лоша – 6 ногат, за коров’яче молоко – 6 ногат; ця постанова для смердів, якщо платять князеві штраф.

46. Якщо виявляться злодії холопами, то суд князівський. Якщо виявляться злодії холопами, або князівськими, або боярськими, або що належать ченцям, то їх князь штрафом не карає, тому що вони невільні, але нехай удвічі платить ‹їх пан› позивачеві за збиток.

47. Якщо хто грошей заробить ‹на кому-небудь›. Якщо хто заробить на іншому грошей, а той стане відмовлятися, то якщо ‹позивач› виставить проти нього свідків, а ті підуть на судову клятву, то нехай він візьме свої гроші; а оскільки ‹відповідач› не віддавав йому гроші впродовж багатьох років, то заплатити йому за збиток 3 гривні.

48. Якщо який-небудь купець дасть іншому купцеві грошей для місцевих торгових угод або для далекої торгівлі, то купцеві не треба пред’являти гроші перед свідками, свідки йому ‹на суді› не потрібні, але йти йому самому на судову клятву, якщо ‹відповідач› стане закриватися.

49. Про товар, даний на зберігання. Якщо хто кладе товар на зберігання у кого-небудь, то тут свідок не потрібний, але якщо той, хто поклав ‹товар на зберігання›, стане необґрунтовано вимагати більшого, то йти на судову клятву тому, у кого товар лежав ‹і нехай скаже›: «Ти у мене поклав саме стільки, ‹але не більше›», адже він його благодійник і зберігав товар його.

50. Про відсоток. Якщо хто дає гроші під відсотки, або мед з поверненням у більшій кількості, або зерно з поверненням з надбавкою, то слід йому представити свідків: як домовлялися, так йому і отримати.

51. Про місячний відсоток. А місячний відсоток брати йому ‹кредиторові›, якщо ‹домовилися› про малий ‹термін›; якщо ж гроші не будуть виплачені у строк, то дають йому гроші в третину, а від місячного відсотка відмовитися.

52. Якщо свідків не буде, а ‹борг› складе 3 гривні кун, то йти йому на судову клятву ‹з позовом› на свої гроші; якщо ж ‹борг склав› велику суму, то сказати йому так: «Сам винен, що давав у борг без свідків».

53. Статут Володимира Всеволодовича. А це ухвалив Володимир Всеволодович після смерті Святополка, скликавши свою дружину у Берестові: Ратибора, київського тисяцького, Прокопа, білгородського тисяцького, Станіслава, переяславського тисяцького, Нажира, Мирослава, Іванка Чудиновича, чоловіка Олегового, і ухвалили, що ‹борг› стягують з відсотка на два третій, якщо ‹боржник› бере гроші в третину; якщо хто візьме відсотки двічі, то тоді йому узяти сам борг; якщо він візьме відсотки тричі, то ‹самого› боргу йому не брати.

Якщо хто стягує по 10