Читати книгу - "Місто заклиначів дощу"

пахвою безцінну сумку, він одірвав руки від скелі й побіг. Спочатку повільно, але поступово збільшуючи швидкість. По ліву руч від нього куріла бездонна прірва. Але він біг усе швидше і швидше, і відстань до кінця небесної стежки скорочувалась. Сто метрів… сімдесят п’ять… п’ятдесят.

Він майже досяг місця, де карниз кінчався, коли на нього впала тінь переслідувача. Дивний запах ударив йому в ніс. Схоже на суміш трояндової олії і протухлого часнику. Він почув звук чужого дихання, яке змінилося шипінням, раптом відчув опік поміж лопаток і спробував дотягнутися до того місця, де горів біль.

Знову пролунав шиплячий звук. Цього разу щось штрикнуло його в плече. Він повернув голову — у плечі стриміла голка, довга й тонка, схожа на китайську паличку для їди.

Його думки почали плутатися. Зарості, до яких було вже зовсім близько, попливли кудись ген-ген. Здавалося, що виступ під ногами пружинить, немов зроблений з м’якої гуми.

Надія покинула його. Він спіткнувся об камінь, похитнувся, судорожно ловлячи рівновагу, і заледве не ступив у порожнечу. З-під ноги з гуркотом зірвався униз уламок гірської породи. Відчайдушно розмахуючи руками, він шукав, за що зачепитись, але навколо нічого не було. Ані виступу, ані гілки, ані звисаючого кореня.

І тоді безодня буквально усмоктала його.

З величезною швидкістю він мчав униз уздовж прямовисної стіни. У ній не було ні виступів, ані заглиблень — нічого, за що він міг би вхопитися й зупинити падіння. Повітря шмагало по обличчю з ураганною силою, гриміло у вухах. Він спробував крикнути, але туга повітряна подушка заштовхнула крик назад у його легені. Безладні картини минулого спалахували в його свідомості, змішуючись із маревними видіннями. Отрута, якою була змащена голка, діяла й далі. А потім він цілком виразно зрозумів, що за мить помре. То був кінець!

Усе виявилося даремним: і виснажлива мандрівка, і знання, яке йому вдалося добути з такими зусиллями…

Коли за кілька секунд його прийняла в свої обійми ловецька сітка, розтягнута біля підніжжя скелі вмілими руками, чоловік був непритомний. І, звичайно ж, не міг бачити, як до нього наближалося легке, яскраво розмальоване повітряне судно з наповненими вечірнім вітром вітрилами. Судно зупинилося, в його борту відчинився люк. Звідти висунувся важільний підйомний пристрій і перемістив його тіло на палубу.

У цю мить шкіряна сумка зісковзнула з його плеча і зникла в бурхливих водах річки. На це ніхто не звернув уваги, бо її власник перебував у глибокому забутті…

Частина 1
Колиска загадок
1

Берлін, три місяці по тому

Коли Оскар уперше побачив цього чоловіка, то відразу запідозрив: щось тут не так. Надто вже він упадав у вічі. На зріст під метр дев’яносто, широкий у плечах і грудях, як шафа, а на голові красується високий шовковий циліндр. Одягнений він був у чорне, як смола, шкіряне пальто, на ногах — підбиті сталевими підківками чоботи. Та навіть коли на все це не зважати, погляд насамперед притягував його розкішний ціпок. Він, як і все інше в зовнішності чоловіка, був того насиченого чорного кольору, який цілком поглинає світло. І лише набалдашник у формі лев’ячої голови виблискував позолотою.

Чоловікове обличчя лишалося в тіні, але Оскар зумів розгледіти далеко випнутий ніс, схожий на яструбиний дзьоб, окуляри в тонкій оправі, а також до синього виголені щоки. Волосся на скронях злегка сріблилося сивиною, а на потилиці було заплетене в косичку. Очі його не відривались від вітрини крамниці, що торгувала шпагами, шаблями та рапірами.

Якась прихована загроза йшла від цієї людини. За інших обставин Оскар постарався б триматися подалі від такого суб’єкта, але зараз його охопила жагуча цікавість. Що могла робити така заможна людина в цьому глухому кварталі? Чим вона займається і — це найважливіше! — що цінного вона може мати при собі? З іншого боку, цей чоловік вочевидь був не з тих, хто дозволить себе легко обікрасти. З такими треба бути насторожі.

Оскар уже вирішив був зайнятися пошуками іншої, більш підходящої жертви, як раптом його погляд зафіксував важливу деталь. Із кишені пальта незнайомця стирчав ріжок світло-брунатного шкіряного футляра. Та це ж так зване портмоне, їх зовсім недавно стали привозити з Парижа, і в них зазвичай зберігають гроші!

Спокуса була завелика.

Оскар сховався в підворітті, дістав із кишені флакончик одеколону і сприснув себе, щоб перебити неприємний нетряний запах. Він проробив це автоматично. Запорука злодійського успіху полягає в тому, щоб у жодному разі не виглядати, як убогий волоцюга, і не пахнути, як волоцюга. Ніщо не відштовхує благородних панів дужче, ніж запах бруду й убогості.

Хто хоче досягти успіху в своїй справі, мусить потурбуватися про відповідний образ. Незважаючи на те, що йому не виповнилося й п’ятнадцяти, на ньому штани й куртка з англійського твіду, черевики з добротної телячої шкіри, на голові майже новий фетровий капелюх — з отих, що носять студенти й підмайстри. На перший погляд Оскара неможливо відрізнити від дрібного конторського службовця. Одягнений так само, з течкою для паперів під пахвою, що ніби вказує на посаду посильного чи кур’єра, Оскар міг підійти до своїх «клієнтів», не викликаючи у них підозри і не змушуючи морщитися та переходити на інший бік вулиці.

Він квапливо перетнув вулицю прямо під носом швидкої двокінної запряжки і попростував до чоловіка. Трохи зсунувши капелюха назад, він прибрав вигляду зіваки, що витріщається на вітрини, а опинившись поруч із чоловіком, зупинився, присвиснув і з виглядом знавця промовив:

— Оце, скажу я вам, і називається справжніми клинками, еге ж? Вони такі відполіровані, що на них можна милуватися власним віддзеркаленням!

Незнайомець трохи повернув голову і немов прицілився в Оскара своїм яструбиним дзьобом.

— Щоразу, як проходжу тут, милуюся ними, — правив хлопець далі. — Колись-таки наскладаю грошенят і куплю один із них. Ота