Читати книгу - "Зброєносець Кашка"

вікном був усипаний піском майданчик, а на майданчику стовп з репродуктором. У стовпі, не дуже високо від землі, стирчала стріла з червоною півнячою пір'їною. З'явився кудлатий подряпаний хлопчисько в зелених трусиках. Підійшов до стовпа. Поправив на плечі маленький, дуже зігнутий лук. Задер голову, подумав і знехотя підстрибнув, щоб дістати стрілу, не дістав. Почухав об плече підборіддя, знову поправив свій лук і неквапно пішов далі.

— От-от… — похмуро промовив Семен Васильович. — Про це я й кажу. Бачили? Йому, дармоїдові нещасному, навіть стрибнути як слід ліньки. Бо стріл у нього й без цієї вистачає. Три соснові колодки на стріли пустили? Паршивці…

— Три колодки, три колодки, три колодки… — басовито проспівав вожатий першого загону Сергій Привалов.

— Немає нічого смішного, Сергію Петровичу, — суворо й ображено сказала старша вожата Світлана. — Тут не опера, а педагогічна рада табору. Діти можуть покалічитися й дістати травм…

— Винуватий, Світлано Миколаївно, — озвався з кутка Сергій. — Більше не буду. Хоча повинен зауважити, що каліцтво й травми — не одне й те ж.

— Товариші, — докірливо сказала директор табору Ольга Іванівна. — Світлано, Сергію, не треба. Адже питання серйозне. Продовжуйте, Семене Васильовичу.

— А що тут продовжувати? Закінчувати треба. Наконечники на всіх стрілах, зверніть увагу, залізні, з жерсті. У вигляді конуса. З бляшанок робляться. Де вони бляшанки беруть, не збагну. А щодо дерева все ясно. Трьох колодок немає? Немає. А з кожної не менше сотні стріл повинно вийти. А то й дві. А ще обрізки дощок на це пішли…

Він зітхнув, шумно посовався на стільці й затих.

— Ольго Іванівно, у мене пропозиція. — Худа дівчина в окулярах піднесла руку. — Треба видати наказ, що стріляти з луків забороняється, а винним загрожує виключення. У своєму загоні я вже оголосила. Усно.

— Допомогло? — сумно запитала Ольга Петрівна.

— Ну… адже це усно. А якщо наказ за вашим підписом повісити на дошку оголошень…

— Не знаю, хто як, а я до цієї дошки й на сто кроків не підійду, — заявила Світлана. — її перетворили на щит для мішеней. Там уже висить, між іншим, один наказ — з доганою за самовільне купання. Здається, Юрію Земцову. У цьому наказі стирчать чотири стріли. Їх не забирають. По-моєму, навмисне… Я не розумію, Сергію, що тут смішного!

— Я серйозний, як надгробок.

— Надгробок скоро знадобиться мені. Від такого життя. Я зловила Ігоря Каткова, до речі, він з твого загону, і кажу: «Ви іншого заняття не могли знайти? Ви ж без очей залишитесь». А він хоч би що!

— Так? А що він сказав? — зацікавився Сергій.

— «Що, що»… Він відомий хуліган і базіка. Сам знаєш.

— Усе-таки, що відповів хуліган і базіка Катков?

— Як завжди, сказав дурницю: «Купатися нам не можна — кажуть, утопитесь. Загорати не можна — перегрієтесь. У ліс не можна — заблудитесь, на карусель не можна — запаморочитесь, стріляти також не можна… А дихати можна?» Нахаба! Сам з річки по дві години не вилазить!.. Ну, Ольго Іванівно, Сергій знову сміється!

— Справді, Сергію… — Ольга Іванівна похитала головою. У неї було повне, зовсім несуворе обличчя і розгублені очі. — Негаразд, Сергію. Адже це в твоєму загоні найбільше стрільців. Навіть дівчатка…

— Дев'ять хлопців і чотири дівчинки. І ще п'ятеро роблять луки, — уточнив Сергій.

— Блискучі показники, — уїдливо зауважила Світлана. — Твої методи роботи. От у Серафими, наприклад, чомусь жодного стрільця немає. Га?

— Ну, вони ще мальки, — ласкаво сказала Серафима. — Ще не навчилися. Навчаться…

— Ти завжди заступаєшся за Привалова!

Сергій підвівся.

— Справа ясна, — сказав він. — Хвиля є хвиля. Стихія. Відбирати луки марно. Спалювати стріли — теж. Стихію не зупинити. Вихід один: скерувати її в безпечне русло.

— Сергію, рідненький, скеруй! — з надією вигукнула Ольга Іванівна. — Я тебе потім за це на два дні в місто відпущу!

— Потрібно двадцять наметів, — сказав Сергій.

— Будуть намети! Одинадцять є, решту у «Веселих іскринок» попросимо. А ще що треба?

— Аркуш ватманського паперу.

— І все?!

— І ще цілковиту повноту влади.

О сьомій годині вечора на дверях їдальні з'явився аркуш в великими червоними літерами:

ВЕЛИКИЙ

І

НЕПЕРЕМОЖНИЙ

Лицарський орден стрільців з лука

ОГОЛОШУЄ

§ 1

Для безпеки населення всі стрілецькі тренування переносяться у великий яр.

§ 2

Призначаються загальні стрілецькі змагання. Переможці братимуть участь у грандіозному лицарському турнірі.

§ 3

Кожен, хто насмілиться випустити стрілу на території табору, буде оголошений поза законом, позбавлений зброї і негайно вигнаний з славних рядів ордену.

§ 4

Запис до

ВЕЛИКОГО І НЕПЕРЕМОЖНОГО ЛИЦАРСЬКОГО ОРДЕНУ

в піонерській кімнаті.

Примітка: Турнір відбудеться через два дні.

Аркуш був приштрикнутий до дверей чорною важкою стрілою.

Розділ другий

— Работорговець ти, Новосьолов, — сказав Сергій.

— Я?!

— Саме ти. Найсправжнісінький.

— Чудово. Дякую.

Володя відкинув ногою шишку, що потрапила під ноги, відійшов убік, сів під сосною і почав думати про несправедливість.

Нібито він не гірший за інших. Протягом цих двох днів усі переконалися, що стріляє він як слід. Ну добре, цим вихвалятися нічого: кожен стріляє, як може. Але ж він не тільки стріли пускав, а і мішені малював для змагань, і оленя з фанери допомагав випилювати, дистанції розмічав у яру. Ніяких спасибі йому за це не треба, але хоч зброєносця могли б дати кращого?

Це Сергій придумав, що в