Читати книгу - "На нові землі"

Стародавній кам’яний вік (палеоліт) поділяється на дві великі епохи — ранній і пізній палеоліт. В епоху раннього палеоліту відбувся процес заселення людьми значних просторів на Землі (в тому числі і позатропічних), відбувся перехід від збирання рослинної їжі до полювання на великих тварин. Люди навчилися застосовувати, а потім і штучно добувати вогонь, виготовляти одяг із шкур тварин, робити перші примітивні житла в природних печерах.

Про всі ці історичні події, що відбувалися одночасно на різних територіях розселення первісних людей, нам розповідають археологічні знахідки. В той час (приблизно 200 тисяч років тому) в багатьох сучасних районах з помірним кліматом і на значній частині материка Європи панував субтропічний клімат. Первісна людина ще не вийшла за межі цих районів з багатою, теплолюбною рослинністю і тваринним світом. В хащах і болотах тоді водилося безліч гіпопотамів, південних слонів, носорогів, шаблезубих тигрів (махайродусів); у печерах жили лев та гієна. Саме такою тропічною областю й були «нові землі», які змальовує автор романа. В багатьох місцях Європи, Африки та Азії, найбільш сприятливих для життя людей і дуже віддалених одне від одного, зараз відомі сліди їх перебування у вигляді знахідок — грубо опрацьованих простим оббиванням кам’яних знарядь праці, відомих в науці під назвою ручних рубил. Це звичайні довгі камені, загострені з одного кінця. Ними первісні люди обробляли дерево, викопували їстівне коріння та плоди, полювали на дрібних тварин тощо. Багато знарядь праці в той час виготовлялося також з дерева.

В розшуках їжі люди часто переходили з місця на місце, — вели бродячий спосіб життя. Постійних жител і поселень в той період ще не було: люди зупинялися в тому чи іншому місці на певний час, протягом якого вони могли здобувати там необхідні засоби для життя. Завдяки теплому клімату первісні люди спочатку не мали потреби в одязі, не знали вогню. Спільне життя в таких умовах було для людей єдино можливим і абсолютно необхідним. Окремі люди, відірвані від своєї групи і позбавлені її допомоги, були приречені на загибель від голоду і хижих тварин.

На початку кам’яного віку жила найдавніша людина, відома в науці під назвою пітекантропа («мавполюдина»), яка зберігала в будові свого тіла ще багато спільних рис з своїми предками — вищими людиноподібними мавпами кінця третинного періоду.

Саме такими людьми на нових землях є лемури, Лісові Люди, зображені Ж. Роні. Вони були озброєні ручними рубилами — «загостреними каменями», займалися збиранням плодів і коріння і зовсім не знали вогню.

Приблизно 200—150 тисяч років тому на значній території, особливо в Європі, розпочалося велике зледеніння, яке викликало помітні зміни в кліматі. Ці зміни вплинули на характер життя та господарську діяльність людей.

Поширені раніше теплолюбні тварини та рослини поступово в і дійшли на південь або зовсім зникли, а їх місце зайняли тварини і рослини, що пристосувалися до життя в більш суворих кліматичних умовах. А люди, частина яких опинилася на цих територіях Старого Світу, перейшли до нових форм господарської діяльності, головною з яких було полювання на великих тварин.

Замість примітивних ручних рубил появилися досконаліші мисливські знаряддя праці — перш за все дерев’яні списи з кам’яними наконечниками та кам’яні ножі для обробки шкури вбитих тварин — мамута, шерстистого носорога, печерного ведмедя, дикого коня та інших.

Полювання на таких великих тварин, як мамути і носороги, було колективною справою первісних груп людей, а саме полювання здебільшого мало облавний характер. Люди часто заганяли таких тварин в болотисті місця, де тварини загрузали і ставали більш легкою здобиччю. Або ж гнали їх до стрімких берегів річок та ярів, звідки велетенські тварини падали і розбивалися від власної ваги.

В картині «Полювання на мамута», що знаходиться в московському Історичному музеї, видатний російський художник В. Васнецов яскраво змалював це страшне і небезпечне полювання. Не завжди людина виходила переможцем в цих битвах із могутніми і варанами.

Холодний клімат примушував людей все частіше і частіше користуватися вогнем від запалених блискавкою дерев, а в кінці раннього періоду кам’яного віку (100—40 тис. років тому) людина винайшла спосіб штучного його добування. Вогонь допомагав людям зігріватися від холоду, готувати м’ясну їжу, захищатися від хижих звірів. Цій темі Ж. Роні присвятив твір «Боротьба за вогонь», герої якого живуть і борються на сторінках романа «На нові землі».

Відкриття способу добування вогню було одним з найважливіших технічних і загальнокультурних досягнень в усій історії людства. Це була перша велика перемога людини над однією з наймогутніших сил природи. Щоб захиститися від холоду й негоди, первісні люди наприкінці раннього кам’яного віку широко використовували природні печери і навіси в гірських місцевостях, будували примітивні захисні споруди, де підтримували тепло за допомогою спеціальних вогнищ. В цей же період вперше з’являється і одяг, який виготовляли із шкур убитих тварин.

В кінці раннього періоду палеоліту жила так звана неандертальська людина, безпосередній попередник і предок сучасної людини. В романі «На нові землі» найбільше нагадують неандертальську людину кзами та Люди Вогню, хоч автор змальовує їх дещо примітивно. Вони у нього «нагадують ведмедя й кабана», «вкриті кучерявою шерстю» і т. п. Насправді цього не було в дійсності, автор просто користується художнім домислом.

Незважаючи на несприятливі природні умови, люди розселилися на значно більших територіях земної кулі, ніж це було в попередні періоди Ж. Роні показав в романі, як плем’я уламрів поступово заселяло нові землі Долаючи безліч перешкод і небезпек, первісні люди просувалися далеко на південь, відкриваючи нові території, багаті на здобич. Таким відважним мандрівником був Аун, син Нао, що знайшов для своєї орди за пасмом скелястих гір неосяжні землі для полювання. Але письменник невірно показав напрямок такого розселення. Після зледеніння люди почали пересуватися з більш теплих областей в більш холодні, а