Читати книгу - "Бунт моїх колишніх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хелло! А дядько Жорик удома? — розтягуючи губи в безглуздій посмішці, поцікавився сусід.
— Ти обвалив стелю, щоб спитати мене про це? — не підводячись, тому що з горизонтального положення зручніше було споглядати руйнацію, озвалась я. — Загальноприйняті квартирні отвори тебе вже не влаштовують?
— Соррі, — вигляд у Тимка був зовсім не винуватий, — палкий привіт від радянських будівельників. Гаразд, заводський брак — діра в перекритті. Це я розумію. Але навіщо ж її, типу, таким пога ним розчином зашпаровувати? Разів зо два тільки й вдарив по підлозі, а воно он як вийшло…
— По-перше не двічі вдарив, а значно більше… По-друге, ти мені на будівельників не звалюй. Відповідати все одно тобі доведеться!
— Немає в світі справедливості, — зітхнув сусід, але все-таки тягар відповідальності на себе прийняв, — я зараз, типу, спущуся.
Спустився він, звичайно ж, через балкон. Отаку дивну манеру ходити в гості мав наш сусід. Втім, самі були в цьому винні. Якось Жорик забув ключі та продемонстрував Тимкові, як легко можна потрапити з його сьомого на наш шостий, і тепер ніяк не міг привчити сусіда заходити до нас через двері. У Тимка ж не було телефону, крім того, він з дитинства звик часто бувати в Жорика. Той дозволяв від себе телефонувати і ніколи не підслуховував розмов. Коли в домі з'явилась я, сусід засмутився не на жарт. Його героїчний ідеал — завжди самотній і відлюдькуватий Рембо-Жорик, раптом виявився банальним мужиком із родиною та цілком земними турботами.
«Нічого, хлопчику, — я раптом згадала про свою Велику Образу, — незабаром твій улюблений Жорик знову залишиться сам. Ось заберу зараз речі та й піду!»
«І кому ти зробиш гірше? — охоче завели суперечку Приховані Комплекси. Останнім часом вони складали рушійний механізм моєї свідомості, але зараз чомусь, вирішили утримати мене від будь-яких вчинків. — Те, що ти підеш, — для якого завгодно нормального мужика справжнє свято. Ти краще живи з ним вічно. Оце, я розумію, покарання». На власні Комплекси я ображаюся з дитинства, тому навіть не вступила в сумнівний діалог. Якщо їм Жорик подобається, нехай вони з ним і живуть. Щоправда, Георгію власних комплексів не бракує…
Ні, ви не подумайте, я не чоловіконенависниця яка-небудь. Такі думки спали мені тому, що якраз оцей Жорик — головна причина всіх моїх страждань останніх півтора років — виявився найсправжнісіньким зрадником. Саме він задурив мені голову казками про всеосяжну любов і мріями про власну розшукову агенцію. Саме з ним ми півтора року тому відкрили детективну агенцію «Order».
І не смійте говорити, що така назва чимось міліційним відгонить! Із англійської вона перекладається як «порядок». А решта — ваші дурнуваті домисли.
Повернімося до Жорика та до того, чому залишатися з цим типом не варто. Отож, півтора року ми мріяли про Справжню Солідну Справу і вдовольнялися нудотними дрібними замовленнями. Вистежували чиїхось гулящих чоловіків та підлітків, які втекли з дому. Розшукували зниклих домашніх тварин, з котрих особисто я змогла знайти тільки одну черепаху (єдине створіння, що не встигло далеко втекти за той час, протягом якого власники розмірковували, чи варто заявляти про його зникнення). Щоб не померти з голоду, Жорик працював охоронцем, а я строчила мерзенні статті для одного жіночого журналу. І ось нарешті здійснилося! Нам надіслали Велике Замовлення. Необхідно було охороняти одну поп-зірку під час двотижневої поїздки країною. Причому, за роботу обіцялася дуже солідна винагорода. Та що ви думаєте? Цей негідник Георгій заявив, що для вояжу передбачено лише одного сек'юріті. Він виїхав і покинув мене на з'їжу моїй власній люті. Раз у житті нам випало займатися чимось цікавим, і він не зволив узяти мене з собою!? Перші три години по його від'їзді я просто не відповідала на дзвінки мобільного (нехай думає, що я вмерла, не знесла тягаря зрад ництва). Потім усе-таки змилостивилась і почала брати слухавку. Зрештою, потрібно ж якось було повідомити йому, що я йду геть і жити з таким егоїстом більше не збираюся. Жорик телефонував кожні дві години, з досвіду попередніх сварок знаючи, що рано чи пізно я заспокоюсь, прийму його вибачення і заявлю, що повертаюся. Гарненько влаштувався, скажу я вам: з ним заочно розлучаються, заочно ж сходяться знов. Я на грані нервового зриву від настільки глобальних змін, а йому байдужісінько! Він, бачте, у відрядженні роботу виконує.
«Оце вже ні! Я так жити далі не збираюся! — біснувалося всередині моє Самолюбство. — Провчу цього зрадника як слід! Піду! — покарання справді здалося мені не надто страшним. Необхідно було посилити. — Не просто піду, а складно. Піду до іншого чоловіка! — ця думка на мить шокувала мене. — А що? Нема нічого простішого. Так Жорикові й треба. Знатиме, як їхати, залишаючи мене саму, — я прибрала гордовитої пози та обдарувала дзеркало томливим поглядом. Виходило досить кумедно й не надто гарно. — Дарма, технологіями оволодіватимемо пізніше. Головне — знайти гідну кандидатуру».
Телефон задзвонив саме тієї миті, коли на балконі змалювався силует Артема. Я владним жестом тицьнула вказівним пальцем у крісло, змусила сусіда присісти й схопила слухавку.
— Так, любий, — медовим голосочком проспівала я. Не вистачало тільки, щоб Артем був у курсі наших сварок.
— Е, — від такого звертання Жорик якось розгубився, — ти вже прийшла до тями? Чудово, хочу дещо тобі розповісти.
— Ні, — чарівно перебила я, — це я хочу тобі щось розповісти. Ти знаєш, що в моїй стелі — дірка?
— Знаю. Тільки ти, напевно, хотіла сказати «у голові»? — зовсім щиро взявся виправляти мене благовірний.
Ні, ви бачили?! Він ще й знущається!!!
— Знаєш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бунт моїх колишніх», після закриття браузера.