read-books.club » Дитячі книги » Хроніки Південного 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Південного"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хроніки Південного" автора Рімантас Кміт. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 105
Перейти на сторінку:
що наші продавці похмурі, пихаті тощо. Ти, бовдур, за прилавком сам постій — і тоді усміхайся. А в нас тут свобода — хто хоче, той і усміхається, зрозуміло?

А коли підходить моя черга, я спокійно кажу: «Мені чотири». Продавчиня спочатку стоїть, як і стояла. «Ми тут удвох», — киваю головою кудись, де нікого нема. Вона вже така затуркана, що нічого більше не пояснює. Здається, не чує нічого довкола.

Корочє, тепер потрібен час на те, щоб скупити все. Тому й гасаємо цілісінький день, не до школи ж ходити. Навіщо мені та хімія? Вона для мене наче темний ліс, з якого жодна стезя не виводить. Чого б то я вчив інформатику, коли ми там сидимо й пишемо у зошит IF… THEN…, а комп я бачив лише у Реміги, бо в його братана є багато комп’ютерних ігор, то іноді я ходжу до нього пограти. Але й там, поки все завантажується, то вже й додому пора рушати. І що я там буду малювати до уроку з малювання, якщо ми з нього все одно втечемо? Чого б то я вчив литовську мову? І взагалі, навіщо вчитися? Відкриваєш підручник, і, коли вчителька відвертається, списуєш декілька речень, і все! Невже ви вважаєте, що я сидітиму в школі? Навіщо? І який з цього зиск?! Ви самі погляньте, хто тепер найбільше бабло гребе? Ну, поглянули? І як вам це? Взагалі не зрозуміло, чи вміють вони писати… скоріш за все, що ні. Вони розписують усім пики кастетами. Ці письмена кожному зрозумілі. А якщо потрібно комусь щось докладніше роз’яснити, то банда негайно поставить всі коми і всі крапки. Якщо чувак після цього ще зведеться в лікарні на ноги, то його життя стане набагато простішим. Ви вважаєте, що потім вони будуть якісь папери підписувати? У наш час все відбувається просто, серйозні папери лише ті, що з водяними знаками. А що там та школа? Вчишся, вчишся — і що? Що потім робити з тою наукою? Може, вчителем працювати? Ви вже регочете, звичайно. А якщо вчителями працювати не хочете, то навіщо вчитися?

Ви не думайте, газети я почитую. Вам відомо, скільки заробляє вчитель? Два вдалі рейси через кордон до Латвії — ось тобі його місячна зарплата. Математику я ще не забув. Це трапилось лише зараз — прийшла така старушенція, викликала мене до дошки і так намутила, що я зовсім нічого не зрозумів. «Так, так, Рімантасе, сідай, цього разу — шість». Стоїть і шкіриться, вся така задоволена. До її приходу математика і алгебра для мене були байками, а ця підсовує мені такі задачі, що… я їх розв’язую, але вона каже, що не так, як слід. Каже, що я не знаю формул, з якими можна це все набагато легше розв’язати. Яка різниця, яким чином ти їх розв’язуєш, поясніть мені? Та нехай вона сховається під минулорічним листям, бо що‑що, а рахувати я вмію. І коли підраховую, хто скільки заробляє, то бачу, що є величезна різниця між тим, скільки і яким чином ти зароблятимеш. Якщо я за два-три рейси можу заробити місячний оклад вчителя, то скажіть мені, хто з нас не знає, як правильно заробляти гроші — я чи вона? Ось вам і рівняння, і формули. Саме тому нема чого витрачати свій час на школу. Приносиш туди липову записку від батьків, і все — жодного уроку без поважної причини не пропустив. А в мене вже рука набита на підроблянні тих записок. Спочатку я взяв записку, яку підписала мама, та чистий аркуш, тоді притулив до вікна проти світла і скопіював її підпис. Потім ще потренувався і вловив, як підписуватися та й взагалі її почерк. Так що спокуха.

Однак вийшовши з потяга в Ризі, ми вже не почувалися так упевнено. І не тому, що там холодно, мряка та багнюка. Пейзаж і погода нас не гребли. Незважаючи на те, що різнокольорові вивіски посіріли, нам здавалося, що там усе просто сяяло. За тим усім ніби випромінювалось світло і благословення, майже як у тому тунелі, по якому душі прямують після смерті. Тепер про це пише безліч газет. Тільки в кінці нашого тунелю світило не вічне життя, а гроші, що ось-ось у декілька разів примножаться в латвійських рублях. Але згодом ми прочухались і зрозуміли, що не час іще розслаблятися, бо основна частина роботи лише почалася і тепер головне — щоб нас не загребли, оскільки ніякого дозволу на торгівлю ми не мали і навіть не збиралися нікуди за ним звертатися.

Далі схема така: виходиш з потяга і прямуєш за тими дозволами та перевіркою якості товару… А в той час інші спокійно гендлюватимуть і через кілька годин вирушать додому, а ти навіть черги до кінця не достоїш. А той дозвіл ще й грошей коштує. Аніякої користі. Тому нікуди не йдучи, просто стаєш, розкидаєш свої торби, розкриваєш — і покупці самі, одне по одному, починають збиратися, запитувати. Стати в Ризі біля Центрального ринку — це те ж саме, що рибалити в час терла. Однак тут на торгівлю потрібен дозвіл, а в інших місцях — ні. І як ти встоїш перед бажанням швиденько все підігнати та спокійно повернутися додому? Тому ми стаємо біля Центрального ринку. Не встигаємо навіть свої торби порозкривати, як навколо люди починають запитувати, по чому хліб. Наголошуєш їм, що це литовські продукти, а не якісь там чорнобильські, говориш, немов наживку кидаючи.

Береш у покупців рублі, і ніяк не можеш повірити, що люди згодні купувати за такими дурними цінами. Ти щойно скупився, пригнав сюди і торгуєш, загнувши вчетверо ціну, а вони задоволено все розбирають. Немов у кіно. Головне — на радощах не розкисати і не почати спускати ціни, коли продаж уповільнюється. Можна вирішити, що потрійна ціна теж буде доброю — що, хіба втричі погано? Звичайно, що погано, бо поїздка до Риги — це вам не якась екскурсія, тому мусить бути нормальний бариш. А на радощах не треба забувати роззиратися довкола, чи не наближаються мєнти.

Словом, якщо ти не піддався миттєвій слабкості й не спустив ціни, аби якнайшвидше все сплавити, якщо тебе на кордоні не обскубав латвійський митник, якщо ніхто у потязі не стирив їхніх торб, якщо все розпродав, і тебе на базарі не спакували латвійські мєнти, якщо всю виручку не обміняв на фальшиві долари, якщо не було такого грьобаного холоду, що мусив купувати горілку і пити, якщо підфартило провезти назад через кордон спирт Royal і тут продати його без всіляких непорозумінь, то врешті-решт бізнес буде вдалим. Вважай, що десять-п’ятнадцять баксів маєш.

Однак того разу ми зробили інакше.

Сунули ми одним підземним переходом, розмірковуючи, що краще робити з тими латвійськими рублями: скинутися докупи і взяти на всю суму найкрупніші доларові купюри, бо так курс був би кращим, і долар можна купити за 180 латвійських рублів, а після повернення продати за 400. Або можна на весь виторг затаритися спиртом Royal, але його потім ще

1 2 3 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Південного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Південного"