Читати книгу - "Мій тато — кілер"

любові з тобою все життя. Немов мріяли про неї і, нарешті одержавши, поспішають насолодитися щастям, наперед змирившись із тим, що це блаженство ніколи не повториться. Вони настільки щирі, що лише раз оволодівши котроюсь із них, не можеш інакше.

— Може, мій пан хоче лягти на спину?

— Може, — відповів я.

І відчувши під собою теплий слід її крихітної спини, я підняв руки й дав їй, такій невагомій і такій дрібненькій, сісти на мої долоні, повільно опускаючи її на себе.

І як завжди з нами, європейцями, я побачив на її обличчі тінь страху. Страху перед тим, що я ввійду в неї глибше, ніж те дозволено їй природою.

Вони терплячі. Вони ніколи не викажуть болю.

Але, не одержуючи задоволення від болю, я зупинився з відчуттям, що заповнив її до кінця, і тому став повільно піднімати її догори.

— Дякую, мій пане.

— Годі базікати.

— Як вам буде завгодно.

Кохання з кожною з них, як сон. Як віршик:

Хто дав тобі ім’я Маля із кварталу Сімматі? Навіщо так тонко Губами пестиш корал? О, безодня блаженства!

Я запам’ятав його після того, як зустрів Юкіко, прийнявши її за служницю, яка поспішає з магазину.

Тут не заведено знайомитися на вулиці, і живучи тут понад десять років, я прийняв не тільки цей закон.

Але тут можна було йти вслід. Провести до будинку, потім приходити і стояти під ним, поки хто-небудь із домашніх покличе тебе й запитає, чого тобі треба.

— Я хочу познайомитися, — скажеш ти й опишеш жінку, в пошуках якої прийшов.

Вона була мініатюрна. Білий халат у схожих на морські хвилі бірюзових розводах, класична зачіска з двома паличками, простромленими крізь волосся. Опущені очі.

Як не запам’ятати її — найчудовішу з усіх зустрінутих тобою? Найкрасивішу. Най…

Прийти під її дім і чекати…

Вона привела мене до кварталу червоних ліхтарів. До будиночка з двозначним написом:

«Масаж і сірчані ванни»

Було б нерозумно провести два наступні місяці на вулиці перед ним, знаючи, що єдиний, хто поцікавиться, чому ти тут стоїш, буде поліцейський, який прийме тебе за збоченця.

А тому я відразу ввійшов досередини.

До сидячої на циновці біля крихітного столика «мадам», усміхненої (як і всі вони) баби в кімоно темних кольорів. Вона шанобливо кивала (як кожна й кожен із них) і показувала, що заради тебе готова на все. Але такими були всі жителі цієї країни. Навіть нападаючи на тебе, грабіжники спочатку кланялися тобі й тільки потім бралися до розбою.

На той час я вже досить непогано говорив японською, опанувавши навіть увічливий стиль.

Уклонившись, я почув у відповідь на своє привітання:

— Добридень, вибачайте, що вам довелося йти так довго. Наш заклад розташований так далеко від стоянки…

— Сюди зайшла дівчина… Вона красива… Я хотів би побачити її…

— Юкіко, — назвала баба її ім’я. — Ви хочете, щоб вона зробила вам масаж?

— Так, — сказав я.

І наступні п’ять годин я провів із нею.

Наступні п’ять годин і наступні чотири роки.

2

Вона приходила в мою квартиру. І була тільки моєю. Я знав, що вона чекає тільки мене, і бували хвилини, коли я сам не міг дочекатися її візиту.

Нам було добре разом. Ми зустрічалися майже щовечора. Іноді вона залишалася в мене до ранку. Ми готували їжу. Я показував їй, як упадають за нашими жінками наші чоловіки, змушував бентежитися, побачивши мене — одягненого в кухонний фартух, — чи схоплюватися з ліжка, щоб узяти в мене тацю, на якій іноді вранці я приносив у нашу постіль чай для неї і каву для себе.

А вона вчила мене тим невловним нюансам їхньої культури, які можна зрозуміти тільки народившись тут, і про які не згадують укладачі туристичних довідників та розмовників. Хоча б тому, що просто про них не знають.

Іноземці, які вивчають японську, не повинні забувати про розбіжності між чоловічою та жіночою формами мови. Багато чоловіків-іноземців, висловлюючись по-японськи, викликають сміх навколишніх, тому що вчили мову у своїх подружок-японок. Для жінки-іноземки вживання грубих чоловічих