Читати книгу - "Небесна стріла"

У той час, коли священик розмовляв з журналістом, до будиночка зайшов Мендоза, лідер консерваторів. Це був кремезний смаглявий чоловік, а вся його статура нагадували велику грушу. Він курив надзвичайно ароматну сигару, однак, перш ніж підійти до священика, Мендоза викинув її так театрально, немовби заходив до церкви. Потім він вишукано вклонився, і це здалося неймовірним, адже був доволі огрядним. Містер Мендоза завжди строго дотримувався всіх формальностей, особливо, якщо вони стосувалися служителів Церкви. Він належав до тих мирян, які більше подібні на священиків, аніж самі священики, а це неабияк дратувало отця Бравна, особливо під час приватних зустрічей. «Думаю, що я — антиклерикал, — любив повторювати отець Бравн з ледь помітною посмішкою, — та якби у справи клерикалів ніхто не втручався, то клерикалізму було б набагато менше».

— Послухайте, містере Мендоза, — вигукнув журналіст з новим піднесенням, — гадаю, ми з вами десь вже десь зустрічалися. Ви, бува, не приїздили на Торговий Конгрес у Мехіко, який проходив минулого року?

Важкі повіки містера Мендози припіднялися, а рот повільно розтягнувся у посмішці:

— Так, ваше обличчя також видається мені знайомим.

— Скільки справ ми там зробили! — почав згадувати Снейт. — І це впродовж якихось двох годин. Ви ж також були у виграші, хіба ні?

— Так, мені пощастило, — скромно підтвердив містер Мендоза.

— Звичайно! — вигукнув Снейт. — Успіх приходить до людей, які вміють його притягувати. А ви це вмієте! Сподіваюся, я вам не перешкоджаю?

— Анітрохи, — відповів містер Мендоза. — Я досить часто заходжу до падре, щоб побалакати. Просто побалакати.

Коли містер Снейт дізнався про дружні стосунки отця Бравна та відомого бізнесмена, то остаточно погодився з існуванням священика. Цілком можливо, він відчував повагу до місіонера та його обов’язків, і навіть був готовий не звертати уваги на такі ознаки релігійного культу, як каплиця та вівтар. Журналіст схвалив програму священика, а особливо її соціяльну частину, і навіть запропонував виконувати роль живого телеграфу, сповіщаючи світ про те, як ця програма втілюється в життя. Натомість, отець Бравн подумав, що журналіст, який змінив свою ворожість на симпатію, викликає у нього ще більший неспокій.

Містер Пол Снейт почав енергійно рекламувати отця Бравна. Він відсилав у свою газету на Середній Захід багатослівні і гучні панегірики, фотографував бідолашного місіонера у всяких-превсяких неофіційних ситуаціях, а потім ці фотографії у збільшеному вигляді з’являлися на перших сторінках недільних американських газет. Висловлювання отця Бравна він перетворював на гасла і безупинно представляв їх світу як «одкровення преподобного отця з Південної Америки». І якби американська публіка трохи менше любила сенсації, то досить швидко отець Бравн, як то кажуть, їй приївся б. Однак священик почав отримувати вигідні та наполегливі запрошення прочитати в Сполучених Штатах курс лекцій, а коли він відмовлявся, то йому ввічливо пропонували ще вигідніші умови. Завдяки ініціятиві містера Снейта, про отця Бравна почали писати детективні історії у стилі Шерлока Холмса, а до героя цих оповідань люди почали звертатися по допомогу. Відтоді священик хотів лише одного — щоб йому дали святий спокій. І саме тоді містер Снейт почав задумуватися над тим, чи не варто було б отцю Бравну, так само, як колись Шерлоку Холмсу, на якийсь час зникнути, впавши зі скелі. Священик ладен був погодитися на що завгодно, аби лиш йому дали спокій. Його відповіді на листи зі Сполучених Штатів ставали все коротшими, а коли він писав останній лист, то важко зітхав.

Було б дивно, якби цей нечуваний ажіотаж, який розпочався на Півночі, не дійшов до південного містечка, де отець Бравн вирішив відпочити у тиші та спокої. Англійці та американці, які становили значну частину населення цієї південноамериканської країни, пишалися тим, що поруч з ними живе така відома особа. Американські туристи, ті, що галасливо пориваються оглянути Вестмінстерське абатство, тепер поривалися подивитися на отця Бравна. Якби вони могли, то запустили б екскурсійний поїзд, який відвозив би їх до священика, немовби до щойно відкритого пам’ятника. Та найбільше отець Бравн потерпав від енергійних та честолюбних комерсантів та крамарів, які вимагали, щоб він купував та хвалив їхній крам. Та навіть тоді, коли вони вже не сподівалися на похвалу власних товарів, все одно засипали священика листами, очікуючи бодай автографа. А оскільки отець Бравн був чоловіком добродушним, то вони робили з ним усе, що заманеться. Отож, коли на прохання торговця вином з Франкфурту він написав кілька незначних речень, то навіть не підозрював, до чого це призведе.

Екштейн, метушливий малий чоловічок у пенсне, наполягав на тому, щоб священик спробував його лікувальний портвейн, і навіть визначив день і місце, де це треба було зробити. Отець Бравн вже так звик до дивацьких прохань, що це його зовсім не здивувало. Він відписав Екштейну кілька слів і взявся за справу, яка видавалася йому дещо розсудливішою. Та йому знову довелося відволіктися, тому що принесли записку, і не від будь-кого, а від самого Альвареза, його політичного суперника. Той запрошував місіонера прийти на нараду, яка мала відбутися увечері в кафе за міськими воротами. На цій нараді обидві супротивні сторони повинні були прийняти компроміс в одній принциповій справі. Отець Бравн знову виявив покірність, і передав кур’єру, червоношкірому чоловікові з військовою виправкою, що неодмінно прийде. До зустрічі залишалося ще близько двох годин, і священик вирішив зайнятися своїми безпосередніми обов’язками. Перш ніж вийти, він налив собі лікувального портвейну від містера Екштейна, кинув короткий погляд на годинник, випив ще ковток і пішов у ніч.

Маленьке місто було залите місячним сяйвом. Коли священик підходив до міських воріт, з аркою у стилі рококо, за якою виднілися верхівки пальм, то на мить йому видалося, що він стоїть на сцені в іспанській опері. Один довгий пальмовий листок з зазубреними краями, що звисав з иншого боку арки, нагадував йому відкриту крокодилячу пащеку. Зрештою, цілком можливо, що у священика і не виникла б ця дивна асоціяція, якби він не звернув уваги на ще одну цікаву деталь. Вітру не було, ніщо й ніде ані шелеснуло, а тим часом священик чітко побачив, що листок, подібний на пащеку крокодила, ледь гойднувся.