Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

Та якби —

Бджоли були нами!

(Трим-би-би!)

Лазити б не треба

Трохи не до неба —

На дуби!

Би!

Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку – і...

Трррісь!!!

– Рятуйте! – крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.

– Ех, навіщо я... – пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...

– Та я ж не хотів робити ніякої шко... – спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,– я ж тільки хотів...

– Звісно, краще було б не... – тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.

– А все через те, – нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, – все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!

Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.

– Про мене? – схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.

– Авжеж, про тебе.

Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.

Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.

– Доброго ранку, Крістофере Робіне, – сказав Вінні-Пух.

– Доброго ранку, Вінні-Пуше,– сказав Крістофер Робін.

– Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?

– Повітряної кульки?

– Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.

– А для чого тобі повітряна кулька? – спитав Крістофер Робін.

Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:

– Мед!

– Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?

– Я ходжу! – сказав Пух.

А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже – так тому й бути – прихопити додому обидві кульки – і зелену, і синю.

– Яка тобі більше до вподоби? – запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха..

Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.

– Так отож,– сказав він.– Якщо ти полюєш на мед із повітряною кулькою, найголовніше, щоб бджоли тебе не помітили. Отже, якщо кулька буде зелена, вони можуть подумати, що то гілочка з листям, і не помітять тебе, а якщо кулька буде синя, вони можуть подумати, що то просто клаптик неба, і також тебе не помітять. Тепер питання: у що вони швидше повірять?

– А самого тебе вони не помітять під кулькою? – поцікавився Крістофер Робін.

– Може, помітять, а може, й ні,– сказав Вінні-Пух.– Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Він подумав ще хвильку й додав:

– Я прикинуся маленькою чорною хмаркою. Тоді вони не здогадаються.

– Коли так, тоді тобі треба взяти синю кульку,– сказав Крістофер Робін.

На тому й погодилися.

Друзі взяли з собою синю кульку, а Крістофер Робін, як завжди (просто так, для годиться), почепив на плече свою рушницю, і вони пішли.

Вінні-Пух найперше завернув до однієї знайомої калюжі й добряче викачався в калюжі, щоб стати зовсім-зовсім чорним, як справжня хмарка. По тому вони почали надувати кульку, тримаючи її удвох за мотузочку, і, коли кулька роздулася так, що здавалося, ось-ось лусне, Крістофер Робін раптом випустив мотузочку з рук.

Вінні-Пух плавно злетів у небо й зупинився саме де треба – біля верхівки бджолиного дерева, тільки трохи збоку.

– Ураааа! – закричав Крістофер Робін.

– Що, гарно? – відгукнувся згори Вінні-Пух.– Ну, на кого я схожий?

– На ведмедя, що летить на повітряній кульці,– відповів Крістофер Робін.

– А на хмарку? – стривожено запитав Вінні-Пух,– на чорну маленьку хмарку в синьому небі хіба не схожий?

– Не дуже.

– Ну, нічого, звідси, мабуть, усе здається інакшим. А потім, я ж казав,– хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам.

Як на те, не було ані найменшого вітерцю, що підігнав би Пуха до дерева, і ведмедик нерухомо завис у повітрі. Він міг нюхати мед, міг дивитися на мед, але дотягтися до меду – гай-гай! – ніяк не міг.

Урешті Вінні-Пух не витримав:

– Крістофере Робіне! – голосно прошепотів він.

– Що таке?

– Бджоли начебто щось запідозрили!

– Що саме?

– Не знаю. Але, по-моєму, вони гудуть якось підозріло!

– Може, їм здається, що ти хочеш забрати в них мед?

– Може. Хіба вгадаєш, що стрілить у голову тим бджолам?

Вінні-Пух помовчав ще трохи і знову гукнув:

– Крістофере Робіне!

–Що?

– У тебе вдома є парасолька?

– Аякже!

– Тоді я тебе дуже прошу: принеси її сюди і ходи з нею під деревом, а сам увесь час зиркай на мене та примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.." Гадаю, бджоли тоді нам краще повірять. З ними так тільки й треба чинити!

Крістофер Робін подумки засміявся: "Ех ти, дурненьке ведмежа",– та вголос цього не сказав, бо дуже любив Вінні-Пуха.

І подався додому по парасольку.

– О, нарешті! – загукав Вінні-Пух, щойно Крістофер Робін повернувся. – А я вже почав непокоїтися. Я помітив, що бджоли загули вже й зовсім підозріло!

– Розкрити парасольку чи не треба? – спитав Крістофер Робін.

– Треба. Тільки хвильку почекай. Діяти – то діяти напевне. Головне зараз – обманути бджолину королеву. Ти її бачиш звідти?

–Ні.

– Шкода. Ну, гаразд, ходи з парасолькою туди-сюди і примовляй: "Ов-ва-ва! Здається, збирається на дощ!.. Еге ж, збирається на дощ!" А я робитиму своє: буду співати Пісню Пуха-Хмаринки... Отож почали!

Крістофер Робін почав ходити туди-сюди та примовляти, що збирається на дощ, а Вінні-Пух заспівав ось якої пісеньки:

Пух-Пампух – легенький, як пух,

летить в небеса. Але й краса!..

Та ні! То не Пух: це Хмарка, це пух

летить в небеса... Але й краса!..

Я Хмарка чудова,

різнокольорова,

лечу в небеса! Ой!.. Оса!..

Тобто бджола...

Бджоли, як